Друге народження Калліопи

На Калліопу Кейтсбі знову найшло. Його мучила нудьга. Приємний з кожного погляду континент, Америка, а особливо його частина, відома під назвою Квіксенд, наразі здавалися йому просякнутими отруйним туманом. Коли відчай охоплює філософа, він шукає розради у монологах, жінкам приносять заспокоєння сльози, манірний житель Сходу бурчить над рахунками з дамських крамниць. Мешканцям Квіксенда не відомі подібні сентименти. Тим паче Калліопі, котрий звик висловлювати незадоволення життям доволі своєрідно.
Ближче до вечора Калліопа почав виказувати ознаки наближення кепського гумору. Буцнув власного собаку на ґанку готелю «Західний» і відмовився вибачатися за порушення громадського спокою. У розмові присікувався до слів і десять разів на хвилину змінював свої погляди. Походжаючи туди-сюди, час від часу обривав мескітову гілочку й розлючено гриз листочки. Зловісний знак! Неприродна ввічливість і книжні вислови теж були вірною пересторогою для тих, хто мав нагоду спостерігати різні ступені хандри Калліопи. Хриплувата м’якість у голосі прийшла на зміну звичній різкій протяжності. Небезпечна люб’язність причаїлась у манерах, як кугуар у заростях біля річки. За якийсь час посмішка перетворилася на гримасу, лівий куточок рота потягнувся вгору. Ніхто у Квіксенді не сумнівавсь у наближенні бурі.
Наступна стадія характеризувалась активним винищенням алкогольних запасів міста. Нарешті, десь аж опівночі, Калліопу заскочили по дорозі додому. Чоловік вітав перехожих із перебільшеною, але сумирною увічливістю. Дратівливість Калліопи ще не досягла критичної точки. У своїй кімнаті над вітальнею цирульника Сильвестра він видерся на підвіконня і до ранку співав мимо нот похмурі сумні балади, супроводжуючи грубі завивання різким бриньканням на гітарі. Благородніший за Нерона, своїми музичними вправами Калліопа попереджав мешканців Квіксенда про неминуче наближення кінця спокійного, мирного існування.
Зазвичай Калліопа Кейтсбі був чоловіком спокійним і байдужим, можна сказати, лінивим і нікчемним. У кращому разі — нероба і зануда, в гіршому — Квінсендський Жах. Про людське око Калліопа займав другорядну посаду у сфері продажу нерухомості, возив у тарантасах простаків зі Сходу оглядати земельні ділянки і ранчо. На світ чоловік з’явився у південних штатах: худющі метр вісімдесят, нечітка вимова і специфічні ідіоми не залишали сумніву щодо походження Калліопи.
Але, так чи інак, поживши певний час на Заході, цей слабосильний нероба, пожирач тонн крекерів, лінивий любитель темних закутків бавовняних полів і порослих сумахом пагорбів набув лихої слави навіть серед чоловіків, які змалечку на практиці вивчали мистецтво жорстокості.
Наступного ранку о дев’ятій Калліопа дійшов до кондиції. Надихнувшись од власного дикого завивання й од віскі, він приготувався збирати свіже лаврове гілля від вдячних жителів Квіксенда. Обвішаний патронташами, як різдвяна ялинка гірляндами, щедро оздоблений револьверами, ледве тримаючись на ногах, вийшов Калліопа на центральну вулицю міста. Занадто великодушний, щоб захопити місто зненацька, підкравшись мовчки, він зупинився біля найближчого рогу і видав бойовий клич. Моторошний, гучний, пронизливий крик чимось нагадував звук калліопи, яка дала Кейтсбі прізвисько, що змусило всіх забути його справжнє ім’я. Відразу за криком пролунали три постріли з револьвера сорок п’ятого калібру. Калліопа прочистив зброю і перевірив руку. Рудий собака, власність полковника Свазі, господаря «Західного», впав у пилюку догори лапами, востаннє заскигливши. Мексиканець, що переходив дорогу біля бакалійної крамниці з пляшкою гасу в руках, прожогом кинувся навтіки, не відпускаючи шийку тремтячої пляшки. Новий позолочений півник на даху пофарбованого в лимонний і ясно-синій кольори будинку судді Рілі затремтів, закрутився на місці й розколовся надвоє — невинна жертва людської нестриманості.
Артилерія була готова до бою. Рука Калліопи не тремтіла. Чоловіка переповнювала звична піднесена несамовитість воїна перед битвою, втім, не без відтінку суму Александра Македонського, що простір для завоювань обмежувався маленьким світом Квіксенда.
Калліопа йшов уздовж вулиці, стріляючи направо і наліво. Скло градом сипалося з вікон, собаки розбігалися, кури квокчучи розліталися врізнобіч; жіночі голоси пронизливо і занепокоєно кликали дітей, що загралися на вулиці. Час від часу до цього гамору долучалося стакато револьверів Калліопи; періодично серед какофонії чітко чувся металевий скрегіт, добре знайомий жителям міста. Коли Калліопа був не в гуморі, у Квіксенді починалися позачергові офіційні вихідні. На центральній вулиці, передчуваючи наближення Квіксендського Жаху, клерки зачиняли віконниці й замикали двері. Для бізнесу наставала мертва година. Калліопа залишався єдиноправним володарем міста; що далі він просувався вперед, не зустрічаючи на своєму шляху жодних перепон і занадто мало можливостей урізноманітнити власні розваги, то нещаснішим він почувався.
Тим часом за чотири квартали звідти відбувалася активна підготовка, яка мала на меті задовольнити бажання містера Кейтсбі обмінятися з кимось парочкою компліментів і гострих словечок. Минулого вечора Бак Петерсон, начальник місцевої поліції, не міг поскаржитися на відсутність відвідувачів, які примчали повідомити про небезпеку вибуху Калліопи. Терпіння захисника громадського спокою, який інколи заплющував очі на не зовсім гідні вчинки і поведінку певних громадян, луснуло як мильна бульбашка. У Квіксенді поблажливість вважалася нормальною реакцією на людську нестриманість. Якщо мова не йшла про безцільне марнування життів поважних мешканців міста або про невиправдане знищення цінного майна, громадська думка схилялася не на користь суворого дотримання літери закону. Та Калліопа перетнув усі межі. Його витівки траплялися занадто часто і відрізнялися такою жорстокістю, що ніяк не могли розглядатись як нормальний відпочинок і звичайна віддушина.
У дерев’яній конторі три на чотири метри Бак Петерсон завбачливо очікував на попереджувальний крик, що свідчив про вихід Калліопи на стежку війни. Почувши вереск, начальник поліції скочив на ноги і причепив до пояса зброю. Два помічники шерифа і троє мешканців міста, здатні допомогти у вирішенні питання, також підвелися, готові перекинутися з Калліопою кількома жартівливими фразами зі свинцевим присмаком.
— Хлопця треба заспокоїти. Назавжди! — сказав Бак Петерсон, окреслюючи головне завдання майбутньої кампанії. — Не намагайтеся говорити з ним, просто стріляйте — стріляйте, тільки-но він відкриється для пострілу. Тримайтеся під прикриттям, а його прикінчіть. Невелика втрата для світу! Цього разу, гадаю, час Калліопі віддати Богові душу. І будьте обережні, хлопці. Не здумайте розслаблятися, Калліопа завжди влучає в ціль.
Бак Петерсон, високий мускулястий чоловік із зосередженим виразом обличчя і блискучим залізним значком начальника поліції на блакитній фланелевій сорочці, віддав загонові наказ атакувати Калліопу з усією можливою люттю. План полягав у звільненні міста від Квіксендського Жаху по можливості без втрат із боку визволителів.
Розгніваний Калліопа, ні сном ні духом не відаючи про заплановану каральну акцію, сунув по вулиці, поливаючи вогнем будинки по обидва боки, аж раптом побачив неочікувану перешкоду. За півкварталу попереду з-за ящиків біля галантерейної крамниці вигулькнули начальник відділку з помічником шерифа і відкрили вогонь. У той сам час решта загону, розділившись, оточувала Калліопу, вискочивши із двох бокових вуличок, якими вони переслідували його згідно з детально розробленим планом захоплення.
Перша канонада розірвала замок одного з револьверів Калліопи, відтяла шматочок правого вуха і зірвала патрон у перехресному патронташі, обпаливши чоловікові ребра. Відчувши зустріч із неочікуваним підсилювачем ненависті до всього світу, Калліопа видав фортисимо на найвищих нотах, на які був здатен, і почав відстрілюватись у відповідь. Слуги закону хутко зреагували на постріли, але недостатньо блискавично. Один помічник не встиг ухилитися від кулі, яка поцілила йому в руку трохи вище ліктя; лідеру ж загону до крові подряпало щоку скалкою від ящика, що став його тимчасовим прихистком.
Тим часом Калліопа використав проти ворога аналогічну тактику. Натренованим оком вирахувавши провулок, де зачаївся найменш досвідчений і вправний стрілець, він обстріляв його з подвійним завзяттям, залишивши без уваги незахищений центр вулиці. Ворог — помічник шерифа і двоє героїчних добровольців — із винятковою хитрістю чекав, не видаючи себе, причаївшись за порожніми пивними діжками, і відкрив вогонь із тилу, коли Калліопа проминув їхнє укриття. До них миттєво приєднались начальник поліції та ще один свідомий громадянин. Тут Калліопа втямив, що для успішного продовження приємного протистояння він має негайно знайти спосіб нейтралізації кількісної переваги ворога. Чоловік помітив годящий бастіон — за умови, що він зможе до нього дістатися.
Недалеко розташувалася невелика залізнична станція — міцна квадратна будівля три на шість, зведена біля платформи заввишки півтора метри. У кожній стіні було вікно. Зі станції вийшов би чудовий укріплений форт для бійця, якого нещадно переслідують переважаючі сили суперника.
Калліопа під вогнем відважно і прудко помчав у бік станції. Він досягнув прихистку цілий і неушкоджений. Залізничний агент гайнув у вікно як летюча білка, тільки-но «гарнізон» наблизився до дверей.
Петерсон і його команда зібралися під прикриттям купи дощок і провели коротку нараду. На станції причаївся рідкісний горлоріз, до того ж неабиякий стрілець, із ніг до голови обвішаний боєприпасами. Обабіч будівлі тягнулося тридцять ярдів відкритої землі. Зрозуміло, що кожен, хто насмілиться ступити на незахищену територію, отримає від Калліопи кулю.
Начальник поліції був сповнений рішучості. Він чітко постановив, що верещання Калліопи Кейтсбі більше не лунатиме на вулицях Квіксенда, і заявив про це вголос. Офіційно й особисто він почувався зобов’язаним змусити замовкнути інструмент, що занадто часто фальшивив і грав неприємні мелодії.
Неподалік стояв ручний візок, який використовували для переміщення неважкого товару. Він притулився біля навісу з мішками з вовною, які нещодавно прибули з вівчарського ранчо. Начальник поліції і його підлеглі поклали на візок три важкі мішки. Зігнувшись у три погибелі, Бак Петерсон попрямував до укриття Калліопи, для захисту від куль штовхаючи поперед себе візок. Загін розійшовся по периметру і стояв напоготові — на той раз, якщо Квіксендський Жах з’явиться у вікні, намагаючись зупинити потужний транспортний засіб правосуддя, що насувався на нього. Калліопа лише раз майнув у полі зору. Він вистрелив із вікна, клоччя вовни розлетілося навсібіч із надійного рухомого бастіону начальника поліції. У відповідь дощовими краплями застукали по підвіконню постріли поліцейського загону. Не було зафіксовано жодних втрат з обох боків.
Начальник поліції так захопився нелегкою справою керування бойовим лінкором, аж не помітив уранішнього потяга, поки не опинився за кілька кроків від платформи. Потяг наближався до неї з іншого боку. Зупинка у Квіксенді зазвичай тривала всього дві хвилини. Який шанс для Калліопи! Варто лише вискочити через чорний хід, застрибнути до вагона — і зникнути.
Покинувши бруствер, Бак із револьвером напоготові помчав угору сходами і залетів у кімнату, вибивши зачинені двері одним ударом могутнього плеча. Зсередини долинув звук пострілу. Потім настала тиша.
За якийсь час поранений Бак розплющив очі. Після темного провалля, де він опинився, чоловік знову міг бачити, чути, відчувати і думати. Роззирнувшись наокруг, він зрозумів, що лежить на дерев’яній лавці. Над ним зі спантеличеним виглядом стовбичив високий чоловік із великим значком начальника поліції на грудях. Маленька стара зі зморщеним обличчям і блискучими чорними очима тримала на Баковій скроні мокрий носовичок. Поки поранений намагався поєднати ці факти зі спогадами про нещодавні події, старенька заговорила.
— Такий великий, дужий, міцний чоловік! Куля не зачепила вас, лише ковзнула вздовж скроні й на якийсь час паралізувала. Я чула про таке раніше, це називається струс мозку. Абел Воткінс так убивав білок, він казав «присмажити шкірку». Вам трохи присмажили шкірку, сер, але з часом усе минеться. Ви зараз почуваєтеся набагато краще, хіба ні? Просто лежіть спокійно, а я прикладатиму вам до голови холодний компрес. Гадаю, ви не знаєте мене. Нічого дивного. Я приїхала на потязі з Алабами, щоб відвідати сина. Дорослий чоловік! Боже, дивлячись на нього, ніколи не скажеш, що він колись був немовлям! Ось мій син, сер!
Жінка упівоберта подивилася знизу вгору на рослявого чоловіка. На старому обличчі засяяла горда, щаслива усмішка. Старенька простягнула вкриту набряклими жилами руку і взяла синову долоню. Потім, приязно всміхаючись до хворого, намочила носовичок у залізному вмивальнику з кімнати очікування і приклала її до Бакової скроні. Старенька виявилася доброзичливо-балакучою, як більшість людей її віку.
— Ось уже вісім років, — вела вона далі, — я не бачила сина. Мій племінник, Елькана Прайс (він працює провідником на залізниці), допоміг мені дістатися сюди. Я залишуся тут на тиждень, потім він відвезе мене додому. Ви подумайте лишень, мій маленький хлопчик став офіцером, начальником поліції цілого міста! Це щось на кшталт констебля, так? Я не знала, що він офіцер, він не розповідав такого у листах. Гадаю, боявся, що старенька матуся хвилюватиметься через небезпечну роботу. Але Боже мій! Я ніколи не була боягузкою. Куди там! Я почула постріли, коли виходила з вагона, помітила димок над станцією і пішла просто туди. Там я у вікно побачила синочка. Я відразу його впізнала. Він зустрів мене у дверях і мало не задушив у обіймах. А на підлозі лежали ви, сер, як той труп. Я нахилилась подивитися, чим можна зарадити.
— Гадаю, я зможу сісти, — сказав контужений. — Мені вже набагато краще.
Він сів, досі почуваючись невпевнено, і прихилився до стіни. Це був бувалий чолов’яга, міцний і прямий. Його впевнені та проникливі очі, здавалося, прикипіли до обличчя рослявого чоловіка, який стояв біля лавки. Баків погляд ковзнув від обличчя чоловіка до значка начальника поліції на його сорочці.
— Так, так, ви скоро зовсім одужаєте, — сказала старенька, поплескавши хворого по руці, — якщо тільки перестанете чинити так, що іншим доводиться у вас стріляти. Синочок розповів мені про вас, сер, поки ви без тями лежали на підлозі. Не ображайтеся на стару жінку за те, що вона пхає носа в чужі справи і береться повчати дорослого чоловіка. І не тримайте зла на мого сина за те, що він у вас стріляв. Офіцер має стояти на сторожі закону, це його обов’язок, а той, хто коїть зло і живе не по справедливості, має страждати. Не звинувачуйте мого сина, сер, він ні в чому не винен. Він завжди був хорошим хлопчиком, хорошим і залишився, а ще добрим, слухняним і вихованим. Дозвольте мені дати вам пораду, сер, — не чиніть так більше, станьте порядною людиною, не пийте надміру, живіть мирно і щасливо. Тримайтеся подалі від поганої компанії, чесно працюйте і спокійно спіть.
Літня речниця натрудженою рукою у чорній рукавичці обережно торкнулася грудей чоловіка, з яким вона розмовляла. На старому зморщеному обличчі був відкритий і серйозний вираз. Жінка сиділа у вицвілій чорній сукні та старомодному капелюшку — людина наприкінці довгого життя, уособлення мудрості й досвіду. Одначе чоловік, до якого зверталася жінка, дивився вгору, очікуючи на відповідь мовчазного сина старенької матері.
— Що скаже начальник поліції? — запитав він. — Чи згоден він із такими порадами? Я сподіваюся, він нарешті заговорить і скаже, що думає з цього приводу.
Високий чоловік на хвильку зам’явся. Покрутив пальцями поліцейський значок, обійняв однією рукою стареньку і ласкаво притис її до себе. Та всміхнулася всепрощаючою материнською посмішкою і, коли той нарешті заговорив, поплескала засмаглу синову руку скоцюбленими пальцями в рукавичці.
— Я скажу так, — почав він, дивлячись просто у вічі пораненого, — якби я був на твоєму місці, то прислухався б до цієї поради. Якби я був п’яницею, гульвісою, людиною без сорому і надії, я б учинив так, як радять тобі. Якби ми з тобою раптом помінялися місцями, я б сказав: «Начальнику поліції, я ладен заприсягнутися чим завгодно, тільки дай мені другий шанс. Я кину пиячити і стріляти в мирних людей, я буду порядним громадянином, працюватиму і ніколи більше не клеїтиму дурня. Боже, поможи мені!» Ось що сказав би я, якби ти був начальником поліції, а я — тобою.
— Прислухайтеся до слів мого сина, — лагідно додала старенька, — послухайте його, сер. Пообіцяйте бути хорошим, і синочок вас не скривдить. Сорок один рік тому я вперше відчула його серцебиття, відтоді й донині я знаю — у цих грудях б’ється серце чесної людини.
Поранений звівся на ноги, розминаючи затерплі кінцівки і потягуючи м’язи.
— В такому разі, — звернувся він до рослявого чоловіка, — якби я був начальником поліції, а ти — мною, то після цього я б сказав: «Іди собі й намагайся не порушувати обіцянки».
— Боже милий! — вигукнула жінка, зненацька стрепенувшись. — Як я могла забути свою стару валізу! Хлопець із потяга саме спускав її на платформу коли я побачила синове обличчя у вікні й геть про неї забула. У валізці вісім баночок айвового варення, яке я приготувала власноруч. Ті баночки на вагу золота.
Рухлива старенька цілеспрямовано подріботіла до дверей. Калліопа Кейтсбі сказав Баку Петерсону:
— Я не міг учинити інакше, Баку. Я побачив у вікно, як мама заходить на станцію. Вона нічого не знала про мої кляті витівки. Я так і не зміг написати їй, що я — останній нікчема, від якого відвернулося суспільство. Ти лежав на підлозі, звалений моєю кулею, я думав, ти мертвий. Раптом у мене майнула геніальна думка. Я зняв твій значокі пришпилив собі на груди, а тобі віддав своє минуле. Я розповів матері, що я — начальник місцевого відділку, а ти — Квіксендський Жах. Забери значок, Баку.
Тремтячими пальцями Калліопа почав відстібати металевий кружечок від сорочки.
— Не так хутко! — зупинив його Бак Петерсон. — Залиш значок у спокої, Калліопо Кейтсбі. І не смій знімати його до дня, коли твоя мама поїде з міста. Ти будеш начальником поліції Квіксенда, доки вона буде тут. Я прогуляюся містом і переговорю з людьми. Маєш моє слово, що ніхто не видасть їй нашої маленької таємниці. Й пообіцяй, ти, пустоголовий, навіжений, безсоромний син скаженого циклону, що дослухаєшся поради, яку вона дала мені! І я теж.
— Баку, — розчулено почав був Калліопа, — я і не сподівався, що ти…
— Замовкни, — сказав Бак, — вона повертається.