Дуб і Комиші

Сердитий Вітер повійнув,
Тремтливе листя сколихнув.
Набігло хмар, немов лихі примари.
Світ спалахнув
Від грізних блискавиць,—
Дуб мужньо витримав важкі удари,
Не впав, злякавшись, ниць.
Вітрисько знов загув,
Мов шквал прибою,
У бій послав снагу
Свою важку,—
І Дуб, подоланий в двобої,
Упав у збурену ріку…
А буревій вже далі гнався,
Топтавсь по спині Комишу.
Комиш тремтів,
Низесенько вклонявся,
Покірно шелестів:
— Шу-шу, шу-шу!
Найшов з ким битись!
Було б, як я, скоритися, схилитись…
— Скоритись ворогу? Схилитися в борні?
Зломитись — так,
Схилитись — ні!