Два брата

Жили  в одному селі два брати, один багатий, другий бідний. Просив, просив бідняк брата про допомогу, та все даремно. Багатий брат дуже жадібним був. Вирішив тоді бідняк обхитрити його. Ось і каже якось своїй дружині:

— Купи куріпку, а я з братом на полювання піду та візьму з собою кролика. А потім пошлю кролика додому з наказом  — передай, скажу йому, дружині, щоб смажила куріпку і чекала нас з братом на вечерю.

Так і вийшло. На полюванні вийняв бідняк кролика з за пазухи і каже:

— Біжи, друже, додому та попроси мою жінку, щоб засмажила куріпку і чекала нас з братом на вечерю.

Дав кролику ляпас, той і помчав. Багатий брат так здивувався, що про полювання забув, тільки й думає, як би якнайшвидше повернутися та дізнатися, чи виконав кролик доручення. Ось прийшли додому, бідняк і питає дружину:

— Чи готова вечеря, жінко? Передав кролик моє прохання?

— А як же! Куріпка на столі, їжте на здоров’я.

Дуже захотілося багатому мати такого кролика.

— Продай мені кролика, — каже.

— Що ти, що ти, як продати? Я його і туди, і сюди, і всюди посилаю.

— Продай, я тобі добре заплачу.

Погодився бідняк, продав, та зовсім іншого. Першого кролика і слід давно пропав. Забрав багатій кролика, дав йому доручення, випустив — і шукай вітра в полі!

Пройшло трохи часу, закінчилися в бідняка гроші, от він і каже дружині:

— Давай знову змусимо братика мого розщедритися. Намішай ти в корм нашій старій ослиці дрібних монет, а я його в гості покличу. Нехай побачить гроші  в гною, я скажу, це ослиця нам гроші робить.

Як побачив багатій гроші в гною , аж погано йому стало  і давай просити: продай та продай ослицю.

— Нізащо не продам, – відповідає бідний брат. — Я з нею розбагатів, незабаром дуже заможним стану. Ще чого! Я тобі кролика продав, вважай задарма, а ти його відпустив! Ні не продам.

— Продай, брате, проси за ослицю скільки хочеш.

Довго довелося бідняка ​​вмовляти. Нарешті він погодився, узяв за ослицю купу грошей.

Повів багатий брат ослицю додому. Конюшню наказав вичистити, дати ослиці багатого корму, а сам чекає. А грошей все нема і нема. За кілька днів він побіг до бідняка:

— Ти мене надурив!

— Це я дурень, коли продаю тобі все своє найдорожче, а ти не його бережеш, тільки псуєш. Ніколи тепер не поступлюсь тобі!

Був у тому краю такий звичай. Якщо хтось різав порося, шмат свіжинини обов’язково мав віднести священнику. А багатію зовсім не хотілося ділитися м’ясом. Став він бідному братові скаржитися і звичай той хаяти. Бідняк йому і радить:

— Як заріжеш порося, залиши його на ніч у дворі, а вранці сховай і кажи всім, що порося вкрали.

Зрадів багач і зробив усе точно, як бідняк порадив. Підвісив тушу на подвір’ї і пішов спати. Хитрий бідняк — хап уночі порося! На ранок дивиться багач — немає поросяти! Побіг він до бідного брата, кричить, скаржиться, а той регоче:

— Молодець, брате! Так і говори всім, і не треба буде нічого священнику віддавати!

Багач ще голосніше кричить, ще дужче лається — він знає, що м’ясо і справді вкрали! А бідний прямо надривається від сміху. Так і пішов багатій додому ні з чим.

А бідняк насміявся досхочу й каже дружині:

— Ну, жінко, ось ми з тобою і  свининкою розжилися.

Так жадібному багатію і треба.