Два дурисвіти

Блукали дорогами острова Борнхольм два дурисвіти – Ларе і Енс.

Ішли вони, йшли і сильно зголодніли, в кишенях у них жодної монети і в торбі пусто. Сіли вони поряд на узбіччі й почали думати, як їм їжу та грошиків роздобути.

І ось, послухайте, що вони надумали.

Підійшли вони до селянської садиби. Ларі неподалік у кущах сховався, а Енс забіг у двір і ну волати що сили! Здійнявся тут переполох, народ збігся.

– Що таке, що сталося? – Запитують у Єнса.

А він не своїм голосом кричить:

– Люди добрі, ви чули страшну звістку? Північне море загорілося! Вогнем палає!

– Ти що за нісенітницю несеш, дурню? – закричали всі навколо. – Де ж це чути, щоб Північне море – та ще й загорілося? Ти видно нас бовдурами вважаєш!

Накинулися на нього з кулаками і відлупцювали так, що він ледве ноги поніс.

Тільки він зник з поля зору, Ларе в садибу входить. Привітався він із народом і сів тихенько в стороні. Оточили його люди і розповідають:

— Був тут недавно якийсь дурень і хотів, мабуть, посміятися з нас. Чуєш, що надумав! Північне море, мовляв, горить! Ти ось дорогами тиняєшся, чи не чув про це якихось розмов?

– Чого не чув – того не чув, – відповідає Ларі. – Тільки по дорозі сюди бачив цілу валку возів, так всі вози рибою смаженою набиті. Так що, можливо цей хлопець і не брехав вам.

– Та невже? – здивувалися люди. – Отже, він правду казав! А ми його даремно відлупцювали! Сором який!

Нагодували вони Ларса, напоїли, і в торбинку всілякої  їжі поклали. А на прощання сказали:

– Зустрінеш цього хлопця – поділи з ним порівну все, що ми тобі дали. Та скажи, хай не пам’ятає зла за тумаки.

Розповіли вони Ларсу, який Енс на вигляд, і пообіцяв він їм зробити так, як вони просили. Через деякий час зустрілися Ларе і Енс на дорозі, поділили їжу, наїлися досхочу і насміялися. Пішли вони далі веселі та ситі. Тільки через день-другий торбинка у шахраїв спорожніла, і знову у них животи підвело. Вирішили вони і в іншій садибі жарт викинути.

– Тільки тепер ти вперед іди, – каже Енс. – А то що ж виходить – мені одному битому бути?

Зітхнув Ларі, та куди дінешся? Довелося йому погодитись.

Причаївся Енс у кущах, а Ларі вбіг на подвір’я і здійняв крик на всю садибу. Зібрався народ, а Ларі не своїм голосом волає:

– Люди добрі, чули страшну звістку? Прилетів у сусіднє село птах-велетень. Сів на дзвіницю, крила розправив, і до того вони великі, що затулили сонце.

– Брехня це все ! – загомоніли навколо. – Таких птахів на світі немає! Досить тобі нісенітниці молоти. Іди  звідси поки цілий!

Накинулися люди на Ларса, тумаків надавали і виштовхали за ворота. Тільки він з виду пропав,-Енс в садибу входить. Привітався чемно і попросив дозволу відпочити з дороги. Народ до нього кинувся:

– Чи не чув ти, про птаха-велетня, що в сусідньому селі з’явився! Кажуть сів він на дзвіницю, крила розправив і сонце затулив? Був тут недавно якийсь дурисвіт і наплів з три міхи вовни. Хотів, мабуть, посміятися з нас. Ну ми його й провчили! Вік не забуде!

– Чого не чув, того не чув, – відповідає Енс. – Тільки коли проходив тим селом повз церкву, зустрів натовп людей. І тягли вони ланцюгами та мотузками яйце з будинок завбільшки. Тож, може, той хлопець і не брехав вам.

– Отже, правду він казав! А ми його відлупцювали і прогнали! Сором, який сором! Візьми, чоловіче, у нас грошей та їжі на дорогу, поділися з тим хлопцем. Скажи, хай зла на нас не тримає.

Зустрілися знову Ларі та Енс на дорозі, наїлися, напились і далі пішли.

Так і мандрують Ларі та Енс островом Борнхольм. Дурнів та невігласів за ніс водять, зате розумні їм спуску не дають. Так що одного дня вони бувають ситі, другого – биті, а третього – і те, й друге.