Два слабких і один сильний

Один слабкий проти сильного, що миша проти ведмедя: накриє ведмідь лапою — і її немає. А два слабких проти сильного — ще подивитися треба, чия візьме!

Один ведмідь зовсім закон забув: став бешкетувати, став дрібних звірят ображати. Не стало від нього життя ні мишам, ні ховрашкам. Хто б його звинувачував, якби ведмідь з голоду на них полював? А то ж ні, ведмідь ситий, жирний! Не так з’їсть, як подавить. Сподобалося йому малюків ганяти. І ніде від нього не сховаєшся: у дуплі — дістане, у норі — дістане, на гілці — дістане і у воді дістане!

Плакали звірі, але терпіли. А потім взявся ведмідь їхніх дитинчат губити. Це вже остання справа, нікуди не гідна справа — гірше цього не придумаєш.

Став ведмідь пташині гнізда нищити, став у норах дитинчат губити…

У мишки всіх малят розчавив. Раз ногою ступив — і жодного живого не залишилося. Плаче мишка, голосить. А що вона одна проти ведмедя може зробити?

У пташки-синички усі яйця поїв. Плаче синичка, довкола гнізда літає. А що вона одна проти ведмедя може зробити?

А ведмідь регочеться з них.

Біжить миша захисту шукати. Чує — синичка плаче. Запитує мишка:

— Гей, сусідко, що трапилося? Чому плачеш? Жаліється синичка:

— Вже час було вилупитися з яєчок моїм діткам! Дзьобиками в шкаралупку стукали. Зжер їх ведмідь! Де захисту шукати? Що я одна зроблю?

Заплакала і мишка:

— Вже чорною шерсткою мої дітки стали вкриватися! Вже очка відкривати стали! І їх ведмідь усіх занапастив!

Де захисту знайти, як врятувати дітей? До Господаря Лісу йти далеко. Самим ведмедя покарати сили мало. Думали, думали і придумали. “Чого боятися? – кажуть. — Нас тепер двоє!”

Пішли вони до ведмедя. А ведмідь сам назустріч. Іде, перевалюється з ноги на ногу. За звичкою вже й лапу підняв, щоб мишку з синичкою вдарити, одним ударом обох сусідок розчавити.

А синичка кричить йому.

— Гей, сусіде, постривай! У мене хороша новина є!

— Що за новина? — гарчить ведмідь. — Кажи, та швиденько!

Відповідає йому синочка:

— Бачила я в сусідньому гаю рій бджолиний. Полетіла туди – дивлюся – ціла колода меду, до країв повна, мед на землю капає. Дай, думаю, ведмедеві скажу…

Почув ведмідь про мед, одразу про все забув, слину пустив.

— А де колода стоїть? — Запитує він у синички.

— Ми тебе проводимо, сусіде, — каже йому мишка.

Пішли вони.

Синичка попереду летить, дорогу вказує, далекою дорогою ведмедя веде. А мишка прямо до того гаю побігла.

Підбігла до колоди, кричить бджолам:

— Гей, сусідки, у мене до вас є велика справа! Злетілися до неї бджоли. Розповіла миша, яка така у неї справа.

Відповідають їй бджоли:

— Як у такій справі не допомогти! Допоможемо! Нам цей ведмідь теж багато злого зробив — скільки колод розчавив!

Довела синичка ведмедя до гаю, показала, де колода лежить. А ведмідь уже й сам її побачив, кинувся до колоди, облизується, сопить, пихкає… Тільки він до колоди підійшов, як бджоли всім роєм налетіли на нього. Стали жалити з усіх боків! Махає на них ведмідь лапою, убік відганяє, а бджоли — на нього! Заревів ведмідь, кинувся назад. А очі в нього запухли від бджолиних укусів. Не бачить дороги. Лізе прямо по всіх байраках, по всіх ямах і корчах. Плаче, шпортається, до крові подерся.

А бджоли за ним!

Один у ведмедя порятунок – у воду кинутися, відсидітися у воді, поки бджоли не відлетять назад. Але очі у ведмедя запухли, не бачить він, куди біжить. Згадав він тут про мишку і синичку. Закричав щосили:

— Гей, сусідки, ви де?

— Тут ми! – Відгукуються миша з синичкою. — Загризають нас бджоли, гинемо ми!

— Проведіть мене до води! – кричить ведмідь. Сіла синичка на одне плече, вилізла мишка на друге. Реве ведмідь. А сусідки кажуть йому, куди повернути, куди бігти, а де — через впавше дерево перелазити. Заспокоює його синичка:

— Річку вже видно, сусіде.

Каже йому миша:

— Тепер зовсім близько, сусіде.

— От і добре! — каже ведмідь. — А то мене кляті бджоли зовсім закусали!

Не бачить він, що бджоли давно відстали. Тут кричать йому сусідки:

— Стрибай у воду, сусіде, та на дно сідай, тут мілко!

Думає ведмідь про себе: “Тільки б мені бджіл позбутися, а вже я від вас мокрого місця не залишу!”

Щосили стрибнув ведмідь. Думав — у річку стрибає, а потрапив в ущелину, куди його мишка та синичка завели. Летить ведмідь у прірву, то об одну скелю вдариться, то об другу. На всі боки шерсть летить.

Летить поруч із ведмедем синичка:

— Думав, сильний ти, ведмедю, то на тебе й сили більшої не знайдеться? Діток моїх з’їв!

Сидить миша на ведмеді, в шерсть зарилася, каже:

— Думав, сильний ти, ведмідю, то на тебе й сили більшої не знайдеться? Діток моїх розчавив!

Впав ведмідь на землю. Розбився.

Так і треба йому! Навіщо дитинчат губив?

Набігли звідусіль звірята та птахи. Вклонилися вони мишці та синиці, дякую сказали.

Один слабкий проти сильного, що може зробити!

А два слабких проти сильного — це ще подивитися треба, чия візьме!