Джампі

У далекій дивній Австралії, неподалік річки Дарлінг, де з білосніжних верхівок гірського хребта збігають дрібні річечки, зливаючись в один широкий потік, живе веселе і дуже допитливе кенгурятко Джампі. Воно товаришує з кумедним, трохи неквапливим ведмедиком коала — Тендером, швидконогим страусенятком Раннером, кротом Кропсом і папужком—хвалько Філом. Кожного разу, коли друзі збираються разом, з ними обов’язково трапляються які—небудь пригоди.

Якось вранці мама—кенгуру мирно спілкувалася з сусідкою, збираючи молоді пагони евкаліпту.

— Ах, який сьогодні дивний ранок! – захоплено вигукнула сусідка. – Повітря таке чисте, ароматне… здається, день обіцяє бути сонячним.

— Так, ранок і справді чудовий… – погодилася мама—кенгуру. — Але мені не дає спокою тривожна звістка з—за річки…

— Яка звістка? – поцікавилася сусідка.

Але мама—кенгуру не встигла відповісти, тому що сумка на її животі засмикалася, і з неї з’явилася заспана мордочка маленького кенгуряти. Воно солодко позіхнуло і з цікавістю озирнулося довкола.

— Усім доброго ранку! – привіталося маля.

Воно спритно вибралося з сумки і стрибнуло у бік евкаліптового гаю, що виднівся неподалік.

— Агов, Джампі! Ти куди попрямував? – стурбовано окликнула його мама—кенгуру.

— В гайок, до друзів – вони вже, напевно, давно мене чекають…

— Не відходь далеко! Кажуть, що на тому березі річки бачили дику собаку Дінго!

Почувши стурбованість у голосі мами, Джампі зупинився і нашорошив вушка.

— А хто це? – обережно поцікавився він.

— О! Це злий і кровожерливий звір! – перелякано прошепотіла сусідка, квапливо озираючись по сторонах. – Добре, що Дінго не може перейти на наш берег.

— Так, це наш найголовніший і найстрашніший ворог! – заклопотано додала мама—кенгуру. — Маленьким кенгуряткам краще зовсім не потрапляти їй на очі!

— Добре, мамуся. Я не потраплю! – запевнив Джампі і безтурботно попрямував в гай.

Саме в цей час на галявині, оточеній деревами і чагарником, папуга Філ навчав літати страусеня Раннера. Поряд з ними сидів на землі ведмедик Тендер. Він меланхолійно жував листочок і з зацікавленням спостерігав за тим, що відбувалося.

Страусеня нетямущо тупцяло на місці, безуспішно намагаючись злетіти. Перед ним, заклавши крила за спину, з поважним виглядом сердито проходжувався Філ.

— Ні, це нікуди не годиться! – рішуче виголосив папужок. — Потрібно ширше загрібати повітря крилами і частіше ними махати… Ось, як я!

З цими словами Філ підстрибнув угору і завис в повітрі, швидко махаючи крилами. Раннер спробував зробити те ж саме, але у нього знову нічого не вийшло.

— Видно мені літати не призначено… – жалюгідно зітхнуло страусеня. — В мене ноги працюють краще, ніж крила…

Ведмежа задумливо поглянуло на Раннера, потерло лапкою лоба і запропонувало:

— А ти спробуй махати ногами.

Раннер зраділо підстрибнув і почав швидко—швидко молотити ногами повітря, але і це не допомогло – він просто гепнувся на землю.

Несподівано із—за куща виплигнув Джампі і, зачепившись за страусеня, покотився до ніг папуги. Він тут же підхопився і радісним поглядом обвів друзів.

— Привіт! Чим ви тут займаєтеся?

— Та ось, Філ вчить Раннера літати… – пробурчав Тендер.

— Я теж хочу навчитися! — захоплено заявило кенгурятко.

Філ підозріло примружився, зазирнув за спину Джампі і заклопотано почухав дзьоба.

— А де ж твої крила? – поцікавився він.

Джампі озирнувся і розгублено знизав плечима:

— У мене їх нема…

— То чим же ти махати будеш? Можливо, хвостом?!

Всі дружно розсміялися.

— А можна… я буду махати вухами? – збентежено запропонувало кенгурятко.

— Вушка у тебе гарні… – розсудливо відмітив Тендер. — Тільки на них далеко не політаєш!

— Це точно, — додав Раннер. — Тут крила потрібні!

Джампі зітхнув і сумно опустив оченята. Раптом біля його ніг розпушилася земля, і на поверхню виліз кріт Кропс. Він короткозоро примружився і радісно вигукнув:

— Нарешті я вас знайшов!

— Кропс обвів друзів пильним поглядом і заклопотано запитав:

— Агов, Джампі! Чому це ти такий сумний?

— Філ гордовито зробив крок уперед і розпустив пір’я, демонструючи їх присутнім:

— Тому що у нього нема таких крил, як у мене! А це найголовніше! На них можна летіти куди завгодно!

— А куди, наприклад? – поцікавився Раннер.

— Філ в розгубленості почухав потилицю і невпевнено відповів:

— Ну… я не знаю… абикуди… – він рішуче відмахнувся. — Неважливо! Головне — це крила!

— А мені і з лапами непогано. — ображено пропихтів Тендер. — Я можу по деревах лазити!

— А я дуже швидко бігаю… – поспішно заявив Раннер. — Причому без всяких там крил!

Джампі похилив вушка і сумно промовив:

— Я нічого не вмію: ні бігати, ні літати, ані по деревах лазити…

Кропс зручніше влаштувався на горбку свіжовикопаної землі і заспокоїв приятеля:

— Не хлюпай носом, Джампі! У кожного з нас є особливе уміння. Ось я, наприклад, краще за всіх рию підземні ходи!

— А я?! Яке у мене уміння? – з надією поглянуло на крота кенгурятко.

— Ти краще будь—кого з нас стрибаєш! Ти можеш легко перестрибнути через високий кущ!

— Теж мені — кущ! – зневажливо пирхнув Філ. — Я, наприклад, можу навіть через гай перелетіти!

— А якщо буде нельотна погода? – припустив Тендер.

— Як це — нельотна?! – папужок розгублено вирячив очі.

— Ну, дощ буде лити — хіба не зрозуміло?!

— Ну то й що?

— А те, що в тебе крила намокнуть, і ти не зможеш літати. А Джампі може стрибати в будь—яку погоду!

Кропс повчально підняв вгору лапу і додав:

— До того ж літати дуже небезпечно — можна впасти і розбитися!

— А я не боюся, нічого не боюся! – хвалькувато випнув груди Філ. — Мені будь—які небезпеки не страшні!

— Ой! Пригадав про небезпеку! – несподівано вигукнув Джампі. — Мама казала, що на іншому березі річки з’явилася дика собака Дінго!

Від цього повідомлення страусеня миттєво заховало голову в пісок, а Тендер моторно видерся на евкаліпт.

— Кар—р—раул! Рятуйся, хто може! – заметушився в паніці Філ.

Він швидко стрибнув у кущ і почав там тремтіти так, що весь кущ ходуном ходив.

— Ха—ха—ха! – розсміявся Кропс. — Агов, Філ—боягуз! Ти чого це злякався? Джампі ж сказав, що Дінго на іншому березі річки, вона сюди не може потрапити!

Філ недовірливо визирнув з куща, збентежено вибрався на галявину, обтрусився і знову прийняв гордовиту позу.

— Зовсім я і не злякався… тьху, якась там Дінго! – заявив він.

— Навіщо ж тоді так швидко в кущ ховався? – пробурмотіло ведмежа, повільно злазячи на землю.

— А я і не ховався зовсім. Це просто… у мене там була термінова справа! Ось!

— Ну звичайно. Так ми тобі і повірили… — розсміявся Кропс.

Він підійшов до Раннера і постукав по землі:

— Чуєш, пташеня?! Виходь! Тут немає жодної небезпеки… чи у тебе теж термінова справа?!

Раннер висмикнув голову з піску, немов корок з пляшки, потупцяв на місці, стривожено озирнувся і тремтячим голосом поцікавився:

— А де ж Дінго?

Джампі махнув лапкою у бік річки.

— Там, далеко… Давайте підемо і поглянемо на неї?!

Всі перелякано перезирнулися. Тендер збентежено опустив очі і почав виправдовуватися:

— Взагалі—то мені вже час додому повертатися… а то мама лаятиме.

— І мені теж пора… – квапливо додав Раннер.

— А у мене зір поганий! – пояснив кріт. — Навіщо мені йти, якщо я все одно нічого не побачу?!

Філ злорадно посміхнувся:

— Ага, здрейфили! З мене насміхалися, а самі одразу в кущі!

— По кущах ховатися — це ти у нас майстер… – нагадав йому Тендер.

— Ну і не треба! І без вас впораємось! Правда, Джампі?! — розхрабрився Філ.

Джампі примирливо посміхнувся і сказав:

— Не сваріться, друзі. Ми з Філом самі сходимо на берег річки, а вам все потім розповімо…

— Можливо, краще не ходити?.. — з сумнівом запропонував Раннер.

Але Джампі його вже не почув. Він весело і безтурботно стрибав услід за папугою, який полетів до річки.

Чи довго — коротко, але незабаром Філ і Джампі з’явилися на березі. На протилежній стороні річки берег був пустинним.

— А де ж Дінго? — розчарувалося кенгурятко.

— Де, де… ясно де! Вона, напевно, побачила нас, злякалася і втекла, — хвалькувато зазначив папужка. — Знаю я цих дінго — вони всі боягузи!

Несподівано зовсім поруч затріщали кущі, і пролунало злісне гарчання. Озирнувшись, друзі з жахом побачили Дінго, яка готувалася стрибнути на них.

— Т—ти ж к—казав, що вона на іншому б—б—березі річки… — заїкаючись з переляку, пробелькотав Філ.

Він шарахнувся убік, трохи не збивши Джампі з ніг, а потім, метушливо розмахуючи крилами, злетів вгору. Дінго стрибнула за ним, але лише даремно брязнула іклами, хапаючи повітря. Тоді розбійниця обернулася до малого, що закам’янів від переляку, облизнулася і попрямувала до нього.

— Джампі, швидше улітай! — закричав Філ, похапцем забувши, що кенгурятко не вміє літати. — Ой! Що я таке кажу?! Тікай швидше!

Раптом пригадавши все, чому його вчила мама, Джампі дременув з усіх ніг. Його серденько стукотіло так сильно, що, здавалося, ось—ось вискочить з грудей. Малий стрибав так високо і далеко, як ніколи раніше. Але Дінго уперто не відставала від нього.

Попереду дорогу перетинала широка і глибока розщелина. Джампі замружився і, щосили відштовхнувшись, відчайдушно стрибнув уперед. Він летів, летів… і приземлився на іншому боці розщелини. Несподівано грізне гарчання розбійниці змінилося відчайдушним виском.

Джампі озирнувся.

Дінго стрибнула слідом за кенгурятком, але не змогла перемахнути розщелину і впала на дно. Злісно гарикаючи, вона кидалася на стіни, намагаючись видертися нагору, але всякий раз з’їжджала вниз, даремно розпорюючи кігтями землю.

До важко дихаючого Джампі підлетів папужка і почав сердито жбурляти в Дінго камінчики.

— Ось тобі, розбійниця! Ось тобі, негідниця! — обурено волав Філ.

Раптом він зупинився і тихо з побоюванням запитав:

— А вона не вилізе звідти?

— Ні, здається, розщелина дуже глибока, — заспокоїв його Джампі.

— Шкода, а то я б їй показав, як маленьких ображати! — знову розхрабрився папужка. — У—у… пика зубата!

— Гаразд, Філ, — почав втихомирювати його Джампі. — Заспокойся. Дінго нам вже не страшна. Хай сидить в ямі. А нам треба повертатися… Мама, напевно, хвилюється.

З цими словами кенгурятко відправилося додому. Філ останній раз жбурнув у Дінго камінчиком, і полетів за Джампі.

— Послухай, Філе, — попросив малий. — Давай не будемо розповідати мамі про те, що сталося, щоб вона дуже не хвилювалася?

— Як це, не будемо?! — обурився папужка. — Ми ж перемогли Дінго! Ми — герої!

— Ні, Філе. Нам просто пощастило. Коли б не розщелина, то навіть боюся думати, що могло б статися! А все вийшло через те, що я не послухався маму…

— Ну, як хочеш… — погодився Філ. — Хоча особисто я вважаю, що пощастило Дінго. Коли б не розщелина, вже я б їй задав жару!

Джампі нічого не відповів, а лише тихенько посміхнувся.

Кенгурятко і папужок розійшлися на півдорозі до евкаліптового гаю. Філ полетів до друзів, розповісти про те, що сталося, а Джампі поспішив до мами. Наостаннє він крикнув:

— Попередь Тендера, Кропса і Раннера, що завтра я хочу сходити до болота. Кажуть, що там на березі зростають дивні соковиті пагонці…

— Ну то й що? Якісь пагонці…

— А ще там дозріли солодкі ягоди…

— Які? — Філ навіть завмер на мить. — Невже і справді солодкі?!

— От підеш з нами завтра – тоді взнаєш! — пообіцяв Джампі і пострибав до мами.

День вже хилився до вечора. По савані поповзли густі тіні від верхівок гір. Після жахів і хвилювань зморене за день кенгурятко залізло в мамину сумку і, полегшено зітхнувши, швидко заснуло. Йому снилися білосніжні шапки гір і берег якогось величезного водоймища, на яке повільно накочувалися хвилі. Маля навіть не підозрювало, що йому сниться берег Тихого океану, а попереду чекають нові пригоди…