Гостинець
Стеценко Микола
У двері хтось постукав.
— Васильку, а піди взнай, хто там,— озвалася мама з кухні.Хлопець скинув з петлі гачок.
— Та це ж наша бабуся!— зраділо вигукнув він і відразу ж потрапив у її обійми.
— Онучку мій золотий! — приголубила вона хлопця. Вибігла мама. Вони обнялися, поцілувалися. Потім про щось розмовляли на кухні. А Василько ходив біля бабусиного кошика, якого вона залишила у сінях. «Чи привезла вона гостинця?»— цікавило хлопця. І не втерпів — підняв ріжечок рушника. А там великий кульок, повний цукерок. Взяв одну, покуштував. «Ох і добра!» Нахилився, набрав повну жменю. І тільки сховав у кишеню, як чує:
— Оце так! Привезла онуку гостинець та й забула про нього! — І бабуся кинулась до кошика.
— Візьми, Васильку,— простягла вона кульок.
Василько швидко схопив його і, не розкриваючи, вискочив з кімнати.
Джерело:
“Заяче озеро”
Микола Стеценко
Видавництво: “Прапор”
м. Харків, 1972 р.