Гусята

Наприкінці палкого літа, коли злегка вицвілий ліс за дрімаючою в знемозі річкою колихався в спекотному мареві, в дальньому кутку старого запорошеного сараю у надутої від важливості сірої гуски вилупилися веселі гусенята. На відміну від своєї вічно сердитої матусі малюки виявилися дуже кумедними й допитливими. Ледве навчившись шльопати маленькими перетинчастими лапками, гусенята з життєрадісним писком заходилися шкандибати подвір’ям, намагаючись зазирнути в кожен куточок. При цьому варто було одному з них знайти щось цікаве, як тут же збігалася вся галаслива ватага і, відштовхуючи одне одного, пташенята намагалися підібратися якомога ближче до знахідки. А якщо вдавалося, вони намагалися ще й клюнути її, просто так, про всяк випадок – а може вона смачна.

Поступово час минав. Гусенята зростали. Звичайно ж, господиня не шкодуючи підсипала їм у годівницю і товчені крупи, і розмочені у воді хлібні скоринки, і варену картопельку з кашами, але малюкам все одно хотілося чогось новенького та ще й незвичайного. Іноді вони потайки забиралися в комору і розсаджувалися навколо старого глиняного горщика, надійно закритого щільним полотном. Від нічого робити, гусенята пощипували за боки стиглі соковиті яблучка, що лежали на полицях, і галасливо фантазували, намагаючись зрозуміти, що ж такого смачного може знаходитися всередині загадкового горщика?

Старий мураха, що мешкає неподалік під кущем розкішної чайної троянди, прекрасно знав, що в горщику зберігається солодкий і золотавий барбарисовий мед, який гусенятам зовсім не потрібен, але нічого їм про це не казав, щоб не розчаровувати. Нехай малюки спокійно мріють і радіють кожній дрібниці, поки їхнє життя безтурботне і сповнене ілюзій…