Як одна дівчина вийшла заміж за царського сина

Жила одна жінка й мала дочку — вельми красиву. Люди ото й кажуть:

— Оддавай, бабуню, її заміж.

А вона й одказує всім одне й те ж саме:

— Я ні за кого не віддам її: або за царя, або за пана.

Попросився якось до них в хату на нічліг старенький дідок. Переночував та й каже:

— Ну, бабуню, чого ти своєї дочки заміж не оддаєш?

Вона й каже:

— От як би то хотіла: або за царя, або за пана.

Дідок тоді до дівчини:

— Бери собі клубочка, пусти і йди… Куди той клубочок покотиться, туди ти і йди.

Дочка тая вбралася, взяла клубочок, пустила, і куди він котився, туди і йшла за ним. Йшла, йшла, але прийшла під такий густий ліс, що аж злякалася: сама одна в лісі, нікого нема. Вже й ніч настала. Вилізла вона на явір високий та й сидить. Аж чує вночі: дзвони баламкають, коні регочуть, собаки брешуть. Злякалася дуже, але сидить. Аж тут приїжджає під явір царський син, і питають його слуги:

— Де на нічліг ставити?

А він:

— Під явором.

— Де кухню ставити?

А він:

— Під явором.

Так слуги і зробили. Стали вечерю варить. А царський син ліг, одпочиває. Був у нього собачка, все сидить в ногах і дивиться на явір.

— Гав-гав, гав-гав…

Він його посварив, а той своє: все гавкає.

Каже царський син до слуг:

— Подивіться, що там таке.

Почали слуги царські обдивлятися дерево, аж бачать: хтось сидить на яворі. Стали гукать:

— Злазь, хто там є? Бо ми тебе з ружжа застрелимо, якщо ти не злізеш.

Що робить? Стала дівчина злазить, та й упала. Сказав царський син слугам, щоб підняли її. Ті підняли її, посадили коло його. Розпитує царський син:

— Звідкіля ж ти тут узялася?

Вона йому і розказала про все. Бачить він: гарна дівчина. Та й полюбив, наказав слугам вечеряти дати. Повечеряли, ліг царський син спати, а її довгу косу намотав на руку, щоб не втекла. Почекала вона, поки всі — царський син, солдати і
собачка заснуть, одрізала косу і втекла.

Довго йшла вона, підійшла під царський дворець і там проситься, щоб узяли на службу. Прийняли її.

А царський син прокинувся раптом — та й до слуг:

— Десь дівчина втекла.

Розбіглися слуги по лісі, шукають, та все марно. Аж захворів царевич. Приїжджає додому, а батько й мати питаються в нього:

— Що тобі сталося в дорозі?

А він нічого не каже, не признається. Зажурився, не їсть, не п’є нічого. Дав цар наказ дівчині засвітити. Зробила вона огонь, а царський син дивиться, дивиться на неї, просить, щоб принесла йому їсти. Принесла вона їсти, він поїв і знову пильно дивиться, а в неї одна коса довша, а друга коротша, і питається її:

— А чому в тебе одна коса довша, а друга коротша?

Вона не признається. Думає, що буде лихо, як признається. Як почав царський син випитувать її, вона йому про все і розказала. Теперічка він дає до батька і матері знати.

Скоро молоді весілля одгуляли.

Тут і казці кінець.