Як риба-Щука та риба-В’язь воювали

На сонячному боці озера жили в’язь та щука. У цьому місці водоростей на дні було багато. Ось чому в’язь і щука ніколи не зустрічалися. А якось зустрілися. Щука каже:

— Що ти робиш у моїй воді?

— Це що ти робиш у моїй воді? – Запитує в’язь.

— Я живу тут, — відповідає щука.

— Як живеш! – сказав в’язь. – Це моє місце.

— Ні, моє! — Закричала щука.

— Ні, моє! —Закричав в’язь.

Сперечалися вони, сперечалися. Ні до чого не сперечалися. І пішли війною один на одного.

Спустилася щука на дно озера, кинулась звідти на в’язя. Тоді в’язь метнув зверху роздвоєну стрілу. Полетіла вона і встромилася щуці прямо в спину. Другу, третю стріли послав в’ язь, усі щуці в спину влучили. А щука вже зовсім близько до в’язя підпливла. Став тут в’ язь втікати, і всі стріли щуки влучили йому в хвіст.

Півдня воювали, все болото з дна підняли, воду замутили.

Почали інші риби збиратися. Перший оселедець приспів, потім сиги припливли, мині, пелядки, чири. Почали риби забіяків вгамовувати.

— Досить вам битися! — кажуть. — Давайте разом розсудимо, де кому жити.

В’зь і щука нікого не слухають, кидаються один на одного, тільки луска по сторонах летить.

Тут сиг сказав:

— Треба бабусю-йоржиху покликати. Вона стара, розумна, може вона їх помирить. Сходи за нею, миню!

— Минь лінивий, неповороткий, — сказала пелядка. — За корч зачепиться, та під цим корчом засне. Нехай оселедець пливе.

— Оселедець маленький, — озеро велике. Заблукає оселедець, — сказав чир. — Хай краще нельма пливе. Вона всіх спритніша.

Вирішили нельму послати. Попливла нельма за бабусею-йоржихою.

А щука та в’язь все воюють.

Ось повернулася нельма, і бабуся-йоржиха з нею припливла — старенька, зморщена.

Стала вона забіяк мирити.

— Як тобі, щука, не соромно. Як тобі, в’язю, не соромно. Що ви воду каламутите, рибам спокою не даєте? Місця в озері багато, на всіх вистачить!

Не слухають в’язь із щукою, все воюють.

Розсердилась тут бабуся-йоржиха, надулася, колючки свої настовбурчила. Злякалися в’язь із щукою. Битися перестали.

— Як нам озеро поділити? — у старенької бабусі питають.

Бабуся-йоржиха відповідає:

— Навколо подивіться. А я більше не повторюватиму. Мені говорити важко, у мене язик товстий.

Подивилися в’язь із щукою навкруги. І справді, багато місця в озері. Навіщо воювали і самі не знають.

З того часу мирно живуть. Тільки в хвості у в’язя назавжди залишилися гладкі кісточки — стріли щуки. А роздвоєні стріли, що кидав в’язь вросли в спину щуки.

Якщо не віриш, упіймай в’язя та щуку, сам побачиш.