Як злодій місто Торн врятував
Під час тридцятирічної війні, шведи під проводом полковника Германа Врангеля йшли по півночі Німеччини, займаючи місто за містом і сіючи жах і смерть. Ті міста, до яких наближалася шведська армія, міцно-міцно замикали свої ворота, і виставляли на них подвійну варту, щоб та могла заздалегідь попередити городян про підхід ворога.
Місту Торн теж загрожувала навала ворога. Але хитромудрий магістрат був чомусь твердо переконаний, що полковник Врангель зі своїми солдатами не захоплюватиме Торн і пройде повз, тому ніяких заходів щодо захисту міста не було вжито. Ворота залишалися відчиненими, а на стінах не було виставлено дозору.
У ці дні один злодій, якого взяли на місці злочину, був засуджений до смерті через повішення, і магістр вирішив провести страту публічно, щоб трохи розважити городян і відвернути їх від похмурих думок.
Процесія рушила до місця страти за міською брамою: попереду йшов бідний грішник з безперервно баламкаючим дзвіночком, підвішеним йому на шию, за ним священик у сутані, члени магістрату в парадному одязі та натовпи городян, супроводжувані озброєним загоном міської варти . Кат уже чекав на них і привітно кивнув засудженому, запрошуючи його піднятися на поміст з шибеницею. І якщо бідний грішник хоче щось сказати людям наостанок, то хай каже. Злодій зібрався з духом, намагаючись не виглядати малодушним в останні хвилини свого життя. Він глянув крадькома на мотузку поруч із своєю головою, яка звисала з перекладини. Народ завмер в очікуванні, передчуваючи гарну розвагу. Злодій тим часом ще раз обвів поглядом усе довкола, щоб востаннє подивитися на околиці. І раптом, стоячи на високому помості, що височів над натовпом, він зі свого місця побачив, як вдалині до міста наближаються шведи, явно збираючись напасти. Злодій набрав у груди повітря і щосили закричав: “Шведи йдуть! Поспішайте, люди, захищайте наше місто!”
Тільки він встиг вигукнути, як піднялася паніка і всі побігли під захист міських стін. Навіть кат зі своїми помічниками кинув засудженого стояти на помості і кинувся до воріт Торна. Злодій, не довго думаючи, поспішив слідом. Щойно остання людина вбігла за ворота, а люди, озброївшись хто чим висипали на високі міські стіни, шведи вже були під містом. Втім, ворог швидко переконався, що ворота надійно зачинені, а городяни добре озброєні, і тому не став брати місто штурмом, який обіцяв великі втрати, а вирішив пройти повз.
Так місто було врятовано злодієм, який, знаючи, що жити йому залишилося останні хвилини, не став таїти образи на своїх співгромадян і попередив їх про наближення ворога. Рішенням магістрату злочинцеві було даровано життя і свобода, але зроблено суворе попередження більше не красти, та бути законослухняним громадянином славетного міста Торна. Злодій охоче пообіцяв усе, що від нього вимагалося, але жадоба присвоєння чужого добра була в ньому така сильна, що, хоч як він кріпився, але довго не протримався і вдався до старої звички. Його знову схопили на місці злочину і знову він вирушив до шибениці. Але цього разу ніякі шведи-рятівники не з’явилися на горизонті, як не вдивлявся він у далекі далечінь. І нарешті на його шию була накинута давно заслужена ним мотузка.