Як звірі воювали

Був у дядька вже старий собака. Ото й дядько вирішив позбутися його. Найшов молодого пса, добре кормив його, а старого одігнав.

Пішов старий собака у ліс, щоб там уже й загинути. По дорозі зустрівся з вовком.

— А чого ти тут, старий? — питається вовк.

— Взяв хазяїн до себе молодшого, а мене прогнав.

— Може, я тобі допоможу?—каже вовк.— А де ж твій хазяїн?

— А онде — жито жне.

— А мала дитина є у нього?

— Є, спить у колисці.

— Піди ляж недалечко, а я прийду за тим малим, схоплю та й буду тікати, а ти підбіжиш, станеш гавкать, я й кину дитину. От хазяї тебе знов глядітимуть.

Прибіг вовчисько на поле, вхопив дитину і став утікати. А собака — за ним. Кинув дитину вовк — та до лісу.

Раді хазяї, що старий собака врятував їм дитину. Стали кормить, доглядать його.

Якось пішов старий пес до лісу, знову стрітився з вовком.

— Ну що, задоволений своїм хазяїном?— питає вовк.

— То ти мені допоміг.

— А чим же ти мені віддячиш?

— А завтра в мого хазяїна буде весілля, то ти приходь, і я тебе вгощу добре.

Другого дня прибіг вовк, собака завів його у хлів, наносив йому їсти й пити. Вовк наївся, напився, а далі й каже:

— Буду співати.
— Не співай, вовче,— просить собака,— бо тебе хазяї почують, прийдуть і уб’ють.

Не послухався вовк поради. Загув, завив… Почули весіляни — та й до вовка. Ледве спасся вовчисько, втік у ліс.

От теперечки знов якось пішов собака у ліс і зустрівся з вовком.

— Ото мені на весіллі ребра побили, — каже вовк.— Що ж будемо робити: битися чи миритися?

— Що ж, давай будемо битися, — каже собака.

Узяв собі вовк у поміч дикого кабана, ведмедя і лева, а собака побіг просити на поміч півня, кота й качку.

Вовкові помічники засіли в лісі. Заліз ведмідь на дуба, лев — під виворот у ямку, а кабан — у мурашник. І дожидають, поки йтиме собака з ними воювати. Ось ідуть собака з півнем, качкою і котом, бачать: з мурашника хтось хвостиком ворушить. Кіт подумав, що то миша, та як кинеться, та за хвіст кабана. Схопився кабанисько, бо подумав, що то якась сатана його хватає, давай утікати. Злякався уже й кіт — та на дуба, а півень як закричить «ку-ку-рі-ку!», а качка «так-так-так!..»

Ведмедеві почулося на дубові, що то до його кричать «заріжу!», от він телеп із дуба, та й упав прямо в яму на левиська. Порозбігалися звірі хто куди.

Зійшлися другого дня кабан, ведмідь і лев і стали радитися. Каже кабан:

— Як мене вхопила якась сатана за хвіст, то я ледь-ледь вирвався.

А ведмідь:

— А до мене одне як закричить «заріжу!», а друге — «так-так-так!», то і я мусив утікати.

А лев:

— А на мене як звалилася якась гнила колода, то я ледь підвівся.

Ото така була війна у лісі.