Калюжа

Наш Сірко одного дня
Вибіг з двору й навмання
В світ подавсь. Куди? Байдуже.
Біг собі туди, сюди,
Аж пустився до калюжі,
Щоб хлиснути там води.

Чи була велика спека,
Чи натура вже така,
Ще з далекого далека,
Наготовив язика.
Із розгону замахнувся,
Та в останню мить сахнувся,
Бо побачив під водою
Щось обросле бородою!
Щось мохнате, щось кудлате,
Щось таке, що й не сказати!
А до того, наче роги,
Догори задерло ноги!

Та Сірко відважний дуже,
Гавкнув, скочив до калюжі,
Тикнув мордою глибоко,
Замочивсь по саме око!

Всю калюжу скаламутив,
Сколотив усе болото,
Не зумів однак збагнути,
Що за лишенько було то…

У багнюці морда вся –
Не Сірко, а порося!

Відгадай тепер, читачу,
Що Сірко в калюжі бачив?