Калюжоплавці

Одного разу білочка сиділа в парку на дереві та гризла горішок, шкарлупки впали на землю. Одна шкаралупа впала просто у велику калюжу під деревом. Мураха побачила цю шкаралупу і зрадів:

– Ось, буде мені човник! Дякую, білочко.

Він заліз у горіхову шкаралупу, взяв маленьку гілочку і почав гребти туди-сюди, ніби на справжньому човні веслом.

Мураху-калюжоплавця помітив павучок, що сидів на дереві.

– Мурахо, можна мені з тобою поплавати?

– Можна, залазь, – погодилася мураха, і вони удвох почали плавати в калюжі на горіховій шкаралупі-човнику.

Мурашці та павучку дуже подобалося таке плавання. Тим часом, з дерева за ними з цікавістю спостерігала білка, що впустила горіхову шкаралупу. Їй теж дуже хотілося поплавати з мурахою і павуком.

– Гей, візьміть мене до себе! – звернулася до калюжоплавців білочка.

– Ну що ти, білочко! – заперечила мураха. – Шкарлупка маленька, а ти велика. Ти ж не помістишся в нашій човнику!

– Але це ж був мій горішок, моя шкаралупа. Значить, і човник мій! – обурилася білочка.

– Але ж ти у нього не помістишся! – пояснювали мураха і павучок. – Хіба тобі шкода, що ми її знайшли і плаваємо по калюжі?

Білочці чомусь було шкода. Вона не розуміла, що шкодує не про шкаралупу, а про те, що теж не може ось так поплавати в ній. Вона розлютилася і закричала:

– Он ви як! – А ну, йдіть геть з мого човника!

Маленькі мураха і павучок готові були поступитися великій розлюченій білці, і й піти пошукати собі іншу шкаралупу. Але не встигли, тому що білка махнула хвостом просто по човнику. Шкарлупка перекинулася, мураха і павучок опинилися в калюжі.

– Ой-ой-ой! – закричав павучок, – я не вмію плавати.

– Не бійся, друже, я врятую тебе, – сказала мураха. Взагалі-то, вона теж не вміла плавати, але зовсім не збиралася потонути в калюжі! Тому мураха борсалася і хапалася за гілку-весло. Нарешті, вхопившись, мураха попливла рятувати павука. Вона уже була поруч, коли вітер раптом перевернув шкаралупу, і павук опинився під човником. Мураха знову звалилася в калюжу.

Тут мураха злякався не на жарт. Як рятувати друга? Білочка, яка раніше мовчки спостерігала за мурахою і павуком в калюжі, раптом простягла лапку, дістала з калюжі павучка і мурашку, і витягла їх на землю.

– Дякуємо, білочко, за те, що ти нас врятувала, – сказали мокрі і перелякані мураха і павучок.

Але білка сиділа сумна і мовчала. А потім відповіла:

– Ви ще мені дякуєте? Якби не я, з вами нічого такого не сталося б. Через мене ви раптом не втопилися.

Білці стало соромно, що через неї, таку велику, постраждали малята.

– Звичайно, ти вчинила дуже погано, коли перевернула наш човник, – сказала мураха. – Але коли ти врятувала нас, то зробила добре і правильно. Це добрий вчинок. Ми усі іноді помиляємося, але головне – вчасно зрозуміти свою помилку і виправити її. Мураха і павучок пробачили білочку, а вона пообіцяла більше ніколи не робити нікому поганого, а тим більше, не ображати маленьких.