Калитка з грішми

Обнявшись міцно, як братове,
У щирій вірності й любові
Дорогою Панас з Хомою йшли,
Калитку з золотом знайшли.
По-людськи — треба б поділиться,
Коли ж Хома, лиха душа,
Калитку взяв, Панасу — ні гроша;
За пазуху сховав, почав хвалиться:
— Бог знахідку послав мені!
Збудую гарну хату навесні,
Край двору — клуню і шопчину,
При хаті — гарну комірчину…
Тоді, Панасе, не цурайсь мене!
Гарненько справимо вхідне,
Щоб збоку видно всім було,
Що я багач на все село… —
Аж гляне: верхові з дрючками
По згубу тюпають, махають кулаками.
Поблід Хома: — Погане діло, друже.
Нас битимуть, ще й дуже! —
Сказав з усмішкою Панас:
— А входини? Комори й клуні?
Змішав ти, Хомо, пиво й квас:
Про гроші ти казав: «Мені!»
Як битимуть, — говориш: «Нас»!