Казка про хитру пастку

Прийшла Ойка-капризуля до Марічки.

– Ой, Марічко, яка у тебе на грядці гарна морквина виросла. Мабуть, солодка.

Дала Марічка Ойці-капризулі три морквини.

Пішла Ойка до лісу. Іде по стежці, солодку морквину гризе: хрум-хрум!

А назустріч їй Зайченятко.

– Привіт, Ойко, пригости мене морквою.

– От, чого захотів! – відповіла Ойка. – Ой, у мене лише три моркви. Ой, я їх сама з’їм!

Образилося Зайченятко.

– Я завжди з тобою ділився, Ойко! І суницями, і чорницями. Тепер усім у лісі розповім, що ти Ойко-жадіна!

– Ой, Зайчик-зазнайчик! – Розсердилася Ойка. – Ну, почекай, ти ще пошкодуєш, що мене назвав жадіною.

Взяла Ойка лопату і викопала просто на доріжці біля заячого будинку глибоку яму. Зверху її гілочками прикрила, листочками притрусила.

А сама пішла до Ведмедиці і каже:

– Ой, Ведмедице, блукає у нашому лісі злий і хитрий звір. Вирила я на доріжці яму – пастку. Потрапить туди хитрий звір. Почне кричати, що він добрий. Почне себе називати різними іменами. Ой, тільки ви йому не вірте, з ями не витягайте!

Потім пішла Ойка до Зайчихи та Білки. Їм теж розповіла про хитрого злого звіра.

– Ой, якщо ви його витягнете з ямки, він вас всіх покусає!

Іде Ойка додому задоволена, що Зайченя перехитрувала.

Задивилась вона на пташок-синичок і сама в яму – пастку провалилася.

– Ой, допоможіть! – Закричала Ойка. – Ой, витягніть мене. Це я, Ойка!

Зібралися всі звірі довкола ями-пастки.

– Бач який хитрий звір попався, – сказала Ведмедиця. – Ще Ойкою себе називає.

– Не будемо його витягати! – сказала Зайчиха.

– Це злий звір! – сказала Білка. – Витягнемо його, а він нас усіх покусає.

Прийшла до лісу Марічка.

– Ой, витягніть мене! – плаче в ямі Ойка. – Ой, тут темно і холодно. Жаби по ногах стрибають.

– Це Ойкін голосок, – сказала Марічка.

Розсунула вона гілки, зазирнула до ями, а там Ойка сидить-плаче.

Витягли звірі Ойку з ями.

– Ой, вибачте мені, – сказала Ойка, а у самої сльози з очей капають. – Ой, ніколи більше не буду пастки робити!