Казка про мову

Вже рік Їжачок Буль жив не в рідному Чарівному Лісі, де народився та ходив до школи. Він проживав в Місті Пальм та Блакитного моря. До дечого він звик швидко. Наприклад, тепер він їв більше риби та фруктів, дні були більш сонячними та теплими, а ще можна було частіше купатись та гратись на пляжі. Буль знайшов нових друзів та навіть навчився з ними спілкуватись. Всі вони говорили не на його рідній мові, то ж Буль почав вивчати нові слова, а свою мову потрохи забував.

– Буль, почитай книгу. – часто казала мама сину.

– Це нецікаво, мамо. – відповідав Буль.

Хоча його мама часто читала, він розумів, що це нудне заняття лише для дорослих. Його друзі не читали і лише грали в ігри, а також дивились TikTok та YouTube. Він не хотів, щоб його називали крінжовим.

– Якщо ти будеш читати книги на рідній мові, ти її не пам’ятатимеш. – сказала мама.

– Але навіщо мені пам’ятати цю мову? Всеодно всі навкруги говорять іншою мовою, в школі моя стара мова мені не потрібна, в майбутньому вона теж не знадобиться, тож навіщо її пам’ятати? Краще вивчити нову.

Мамі стало дуже сумно через те, що син не хоче пам’ятати ту мову, яку чув змалку, це було дещо рідне та дуже цінне. Ще сумніше було від того, що він мав рацію. Тепер його оточує чужа мова і вона більш потрібна. Сама мама так само активно вивчала мову Міста Пальм та Блакитного моря, так вона проявляла повагу та любов до нового світу, у якому живе. Тож мама не хотіла сваритись з Булем і залишила сина з його правом говорити так, як йому зручно.

Одного дня Буль повертався зі школи та побачив квіточку. Він ніколи не зупинявся, щоб роздивитись красу рослини, йому здавалось, що це заняття для дівчат. Але ця квітка була неймовірно гарною, ніжною, ароматною та заворожувала. Булю так сподобалась квіточка, що він сів біля неї та милувався кожною її пелюсткою.

– Ти така гарна. Серед всіх квітів Міста Пальм та Блакитного Моря, ти найгарніша і дуже схожа на ту, які я бачив в Чарівному Лісі.

– Це все тому, що я сама з Чарівного Лісу. – відповіла квіточка.

Буль не повірив власним вухам. Невже рослини вміють говорити?

– Ти вмієш розмовляти? І говориш мовою мого рідного Лісу? – запитав Буль.

– Взагалі всі рослини вміють говорити. Але нам неможна розкривати цю таємницю. Але ти перший їжачок, який звернув на мене увагу. Та ще й заговорив рідною мовою. Тому тепер ти знаєш мій секрет. Ти врятуєш мене?

– Як? – злякався Буль.

– Вся справа у тому, що я приїхала сюди насіннячком. Випала з чиєїсь кишені та якось вижила, виросла, проросла через чужу землю, пустила глибоке коріння, щоб напитись води, зацвіла і мій аромат привертає увагу бджіл та тварин. Я боролась і боролась, але загубила віру. Зрозуміла, що даремно боролась. Мені дуже важко. Це чужа земля. Я була народжена для того, щоб рости в іншій землі. Ця мені не підходить. Мені потрібен рідний чернозем Чарівного Лісу. Викопай мене та відвези мене до Чарівного Лісу.

– Мої батьки ніколи не дозволять мені поїхати до Чарівного Лісу. Там небезпечно. Ми поїхали звідти через злих драконів, які хочуть знищити наш ліс. Навіть якби я відвіз тебе до Чарівного Лісу, ти б не вижила там.

– Всі мої предки росли там. Пережили і засуху, і страшні зливи. І сніг у квітні, і тепло у грудні. Ми звикли до всього, до змін клімату, до звірів, які зривали нас та їли, до тих, хто зривав нас, щоб поставити на два дні у вазу, до тих, хто топтав нас. Ми вижили, бо там наша рідка земля. Тож ніяки дракони мені не страшні. А тут земля нерідна, я зовсім скоро засохну, якщо ти не відвезеш мене додому. – просила Квіточка.

Булю стало дуже сумно за цю тендітну гарну рослинку. Він дуже захотів її захистити, але був ще замалий для цього. Але Їжачок вирішив спробувати. Саме так і стають чоловіками – пробують та діють.

– Не буду розкидатись обіцянками та казати, що відвезу тебе до Чарівного Лісу. Але я спробую вмовити батьків відпустити мене. А поки я викопаю тебе і посаджу біля нашого будинку, буду поливати, куплю добрива для тебе і буду щодня просити батьків поїхати до рідного лісу.

Квіточка посміхнулась так, як ще ніколи до цього не посміхалась. В її крихітному квітковому сердечку оселилась надія.

Звісно батьки Буля категорично відмовились від того, щоб відпускати сина одного в Чарівний ліс.

– То ж поїхали разом! – вмовляв їх Буль.

– Ми б з радістю поїхали, але там небезпечно! Шлях далекий. А тут у нас купа справ. У тебе школа, у нас робота.

– Але ж квіточка вмирає!

Мама подивилась на тата і похитала головою. Тато лише розвів руками.

– Давай ми зробимо все можливе, щоб вона вижила тут!

Наступного дня родина купила в магазині все, що могла знайти. Кілька видів добрива, граблі та поливалку, книги про те, як доглядати за Квіточкою. Вона росла в затінку, бо була занадто чутлива до сонця. Буль біг до Квіточки щойно прокинувшись, а потім відразу після школи. Він вчив домашні завдання на траві біля неї, розповідав їй вірші та співав пісні, показував смішні ТікТоки. Але з дня у день їй ставало все гірше. Вона в’яла і пекуче сонце вбивало її пелюстки.

– Але ж ти зможеш! Твої предки адаптувались до засухи та заморозків, їх топтали та зривали, а вони вижили! І ти виживеш! Ти не боїшся драконів, тож і це пекуче сонце тобі не завадить, правда? – промовляв Буль до Квіточки, благаючи її не залишати його одного.

– Я не можу. Моє коріння не може дотягнутись до води, сонце тут занадто пекуче і безжальне, такі як ми тут не можуть рости. Але ти не сумуй. Подивись, як тут багато інших квітів. Вони гарніше за мене.

– Ні, вони не гарніші за тебе. Ти найгарніша. Ти особлива. Ти рідна квіточка.

– Твої гарні слова як водичка. Вони надають мені сили – посміхнулась Квіточка. – Поговори зі мною ще. Всі рослини поруч говорять мовою Міста Пальм та Блакитного моря. А я не розумію їхньої мови. Звірі та комашки теж розмовляють лише нею. Здається, коли я чую рідну мову, мені стає краще. Я буду заплющувати очі, а ти говори нашою рідною мовою.

– Ні, я врятую тебе! Мова – це ніщо. Вона не може врятувати. Я втечу з дому, викопаю тебе та відвезу до Чарівного Лісу!

– Але ж це небезпечно і шлях далекий, машину ти водити не можеш, а мені залишилось зовсім мало часу, Буль. Ти зробив дуже багато. Ти зробив достатньо. Без твоєї турботи мене б вже давно не стало. А мова важлива. Якби ти не заговорив до мене рідною мовою, мене б не було. Тож не замовкай, говори, я буду тебе слухати і засинати.

І Буль говорив. Він боявся замовкнути. Йому здавалось, якщо він замовкне, Квіточка назавжди зав’яне. Їжачок говорив про школу та про новини, про друзів та про батьків, про математику та про Майнкрафт, про дощик та про космос.

– Тобі цікаво?

– Так. Не замовкай, – прохрипіла Квіточка і серце Буля забилось від радості через те, що вона ще з ним.
Тож Буль взяв підручник з довкілля і хотів почитати, але там все було написано мовою Міста Пальм і Квіточка зашипіла про те, що знову нічого не розуміє.

– Хочеш я навчу тебе цієї мови?

– Ні, навіщо вона мені, мені залишилось кілька годин. Мені потрібна тільки моя рідна мова. В нашому світі рослин вірять, що коли зникає мова, зникаємо і ми – квіти, які росли в оточенні цієї мови. Пообіцяй мені, що ніколи не забудеш мову Чарівного Лісу, щоб такі квіточки як я, ніколи не зникли з Землі.

– Обіцяю. – твердо промовив Буль.

Він говорив з Квіточкою всю ніч, вона більше не відповідала йому, але він продовжував говорити. З першими проміннями сонця Буль подивився на Квіточку і зрозумів, що вона зав’яла назавжди і більше не промовить жодного слова. Він гірко заплакав.

Тато вийшов до сина і сказав йому, що може знайти насіння та посадити ще багато квітів таких, як Квіточка. Але Буль відмовився. Йому була потрібна лише вона. Та й інші квіти тут лише б страждали. Адже були створені для того, щоб прикрашати Чарівний Ліс, а не Місто Пальм.

З тих пір Буль завжди говорить своєю рідною мовою, читає нею книги, слухає пісні і боїться її забути. Він поповнює свій словниковий запас, щоб зробити мову виразною та гарною, знаходячи їх в книгах, фільмах та піснях. Тепер він знає, якщо зникне мова, зникнуть тисячі рослинок, які знають цю мову, зав’януть мільйони гарних квіточок, і якась частинка його світу, його душі теж назавжди зникне, як і Квіточка. Тож Буль до сьогоднішнього дня жалкує, що не вберіг Квіточку і тримає свою обіцянку, замість Квіточки він тепер зберігає свою чудову рідну мову.