Художник
Вовк Борис Георгійович
Артем з Маринкою — брат і сестра. І хоч він вже працює, а вона ходить поки що в дитсадок, це не заважає їм дружити.
Артемові дуже подобаються Маринчині малюнки. Особливо ті, на яких квіти. Брат казав, що він також уміє малювати, але своїх малюнків жодного разу сестрі не показував. А коли вона попросила їх показати, чомусь взяв її за руку і вийшов з нею на вулицю. Маринка здивувалася:
— Хіба твої малюнки не вдома?
Та ще більше здивувалася, почувши, що Артем малює без фарб і пензлів, навіть без олівців і навіть не на папері. Невже те, що він каже, правда? Вони то йшли, то їхали, зупинялися на вулицях і площах, у скверах і парках, але щоразу біля живих килимів з квітів. То було справжнє свято барв і візерунків. Очі в Маринки сяяли. Вона розчервонілася. Та чи не найбільше вразили її портрети з квітів. Одразу впізнала і великого Кобзаря, і першого в світі космонавта. Аж ось з великої клумби позирнуло на Маринку велике яскраве сонце. А поруч — і літери з квітів. Та хіба у садку не вчили Маринку читати? Літери на клумбі складалися у слова: „Хай завжди буде сонце!“
— Так ось чим ти малюєш і пишеш! — вихопилося в сестри. — Квітами!
— Тому що я квітникар, — сказав Артем.
— Ні, Артеме, ти — художник …
Джерело:
“Квіти”
Збірка казок та оповідань
Борис Вовк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1986 р.
ГАРНО
N