Коза і Пастух
Годованець Микита Павлович
Коза до річки одійшла напитись
Чи на красу козячу подивитись.
Пастух, що мав на неї зло,
Як каменем жбурне їй у чоло,
Так рога наче й не було.
Заплакала небога —
У голові болить, немає рога…
Одумався Пастух: — Не плач і не тужи!
Господарю нічого не кажи!
— Передамо цю справу небесам,
Надійсь на бога,
Але господар наш не дурень: гляне сам
І здогадається, чого Коза без рога. —
Господар додививсь
Колись:
— Байдуже, що без рога,
Аби була жива-здорова;
Хай буде вже й така,
Аби побільш
давала
молока!
Про молоко згадав, безпечний,
А не спитав про біль сердечний.