Країна Ледачія

Хлопчик Іванко завжди був ледачим. Коли батьки просили його прочитати книжку, прибрати у своїй кімнаті або допомогти їм, він завжди відповідав: «Потім». Але і потім він майже нічого не робив, тому що йому було лінь. Не лінувався Іванко тільки спати, їсти і розважатися.

І ось одного разу Іванко ліг спати в своїй кімнаті, а прокинувся в якомусь дивному місці, в невідомому місті. Тут на вулицях всюди стояли стільці, крісла та дивани. На них сиділи або лежали дорослі і діти. Деякі ходили туди-сюди без діла. Вигляд у них був не дуже приємний: усі люди були так-сяк причесані та одягнені в пом’ятий одяг. А ще на вулиці Іванко побачив багато різних гойдалок, але на них, чомусь, не каталися діти.

– Що ж це за місце, і як я тут опинився? – подумав вголос здивований Іванко.

– Хлопчик, ти що, не зрозумів? Це ж країна Ледачія. – відповів Іванку якийсь патлатий дідусь в старому халаті. – Мешканцям нашої країни можна цілими днями нічого не робити, а тільки спати, їсти і розважатися скільки завгодно. Загалом, все, як ти любиш. Тобі у нас сподобається!

– А чому тоді діти не катаються на гойдалках? – здивувався Іванко. – Он їх у вас скільки – самих різних гойдалок і каруселей. Я б покатався!

– А-а! – махнув рукою дідусь. – Гойдалки давно зламалися, а полагодити їх нема кому. Дорослі вміють, але не хочуть – їм лінь лагодити. А діти і хотіли б полагодити гойдалки, та не вміють. А вчитися лінь! Але ти не переймайся. Хочеш, я пригощу тебе пиріжком? Тільки він не дуже смачний і без начинки, тому що моїй дружині було лінь пекти пиріжки за рецептом.

– Дякую, я не голодний, – ввічливо відмовився Іванко і ще раз озирнувся навколо. «І як вони тут живуть?», – подумав хлопчик. – «Навколо сміття, самі нечепури, пиріжки несмачні. Гойдалки, і ті не працюють! Я теж лінивий, але у мене в кімнаті завжди прибрано, одяг чистий, і їжа у нас вдома смачна ».

І раптом Ваня зрозумів, що це у нього є не само по собі, а тому що батьки прибирають у нього в кімнаті, перуть і прасують його одяг. Тато купує продукти, а мама готує смачну їжу. А у мешканців країни Ледачії немає таких мам і тат, які б все за них робили. Тому що мами і тати у них теж ледачі.

– Не хочу я тут жити, не хочу бути таким! – голосно закричав Іванко та прокинувся вдома, в своїй кімнаті.

У цей день він вирішив, що намагатиметься більше не лінуватися, почне вчитися та обов’язково буде допомагати мамі з татом.