Кравець і велетень

Кравець і велетень Єврейська казка для дітей

Велетень Ог врятувався під час Всесвітнього потопу на даху ковчега Ноя. Коли води відступили і ковчег прибило до берега, Ог подався мандрувати. Куди тільки його не заносило! Тому історії про нього розповідають по всьому світу.

Кроки в Ога були величезні, і йому нічого не варто було перейти зі спекотної південної країни в холодну. До Польщі він прийшов у середині зими. Треба сказати, що до холоду та снігу Ог був незвичний і одразу затремтів. «Мені потрібне пальто, – вирішив він. – Пошукаю кравця».

Він зробив крок і відразу опинився в місті.

Городяни почули його, ще коли він був за десятки миль від міста.

– Це землетрус! – вирішили вони і повисипали з будинків на вулицю. Але побачивши велетня, кинулися назад і поховалися під ліжками.

Тож до приходу Ога вулиці міста спорожніли, – втім, велетень здогадався, що люди просто ховаються. Він постукав мізинчиком по даху одного з будинків і крикнув: Виходь! Хазяїн вибіг назовні, злякавшись, як би Ог не зніс всю його оселю. «Де живе кравець?» – Проревів Ог. Від страху господар не міг навіть казати – він просто показав пальцем на будинок біля дороги.

Ог повернувся, простяг руку і підняв у повітря будинок кравця разом із ним самим. Кравець вирішив, що йому кінець, заплющив очі і почав молитися що було сили.

Піднявши нарешті повіки, кравець побачив, що у віконце будинку на нього дивиться величезне око.

– Ти – кравець? – прогриміло зовні.

– Так, – пробелькотів кравець. Він так злякався, що коліна в нього стукали одне одного.

– Прекрасно! – Сказав Ог. – Тоді поший мені пальто. І поспіши, мені холодно.

Кравець полегшено зітхнув. Таке пальто шити не менше року, подумав він. – Ну що ж, ще рік проживу».

– Скоро ти його пошиєш? – знову загримів велетень.

– За рік, – пропищав кравець.

– За рік?! – заревів Ог. – Даю тобі терміну – тиждень! Або зітру в порошок все ваше місто.

З цими словами велетень опустив будинок кравця на землю і подався шукати місце потепліше для ночівлі. А кравець вибіг з дому і пішов скликати городян. Незабаром вони зібралися в синагозі, і кравець розповів їм, чого хоче велетень.
“Що ж нам робити? Що ж робити?” – заголосили городяни. Порадившись, вони вирішили відправити гінців до сусідніх міст і покликати на допомогу тамтешніх кравців. Адже якщо велетень зітре з лиця землі це місто, там і до сусідніх рукою подати.

І ось третього дня сотня кравців зібралася на міській площі. Насамперед вони вирішили зняти мірку з велетня. Бо як інакше дізнаєшся розмір? Завдання було нелегке: навіть склавши разом десять мірних стрічок, кравці дістали велетню тільки до коліна.

Нарешті велетня обміряли, і кравці кинулися шити. Кожен працював над своїм шматком, завбільшки з десять ковдр, і всі працювали, не покладаючи рук, – навіть побалакати було ніколи. З ранку до ночі клацали ножиці і миготіли голки.

Тиждень закінчувався, настав час з’єднувати шматки. І тут пролунав сумний крик – але не велетня, а молодшого з кравців.
«Боже, – закричав він, – яку жахливу помилку ми зробили!» Виявляється, поспіхом кравці не помітили, що всі шматки тканини були різного кольору: одні блакитні, другі рожеві, одні в клітку, другі в смужку. Попадалися шматки в горошок і шматки в квіточку. Не знайшлося навіть двох однакових шматків – усі були різні.

Але що залишалося робити кравцем? Велетень повинен ось-ось повернутися! Довелося пошити те, що було. Пальто вийшло схожим на ковдру. Щойно кравці пришили останній рукав, як почувся гуркіт: це повертався велетень.

Кравці подивилися на свій витвір. Ой і дивний одяг вони пошили! Десь у смужку, десь у квіточку, десь у горошок, десь гудзики на праву сторону, десь на ліву… З одного боку комір вийшов гострий, з протилежного закруглений. Що ж скаже велетень? Напевно розлютиться! А кроки все ближче і ближче!

Зі страху кравці пострибали у величезні кишені пальта – і тут підійшов велетень. Кравці відчули, як пальто піднімається в повітря, і попадали на дно кишень. Пролунав крик. Кравці приготувалися до найгіршого. Але це був рев радості!

Огу дуже сподобалося пальто: такого ж точно не було ще в жодного велетня! До того ж він одразу зігрівся.

Тільки руки в нього мерзли – кравці не пошили для нього рукавичок. Тому руки він засунув у кишені – і притиснув кравців так, що вони й дихнути не могли, і побіліли, як крейда.

Але Ог раптом послабив хватку і присів. За хвилину кравці почули хропіння: в теплі велетень заснув.

Не гаючи часу, кравці вибралися з кишень велетня і розбіглися по хатах. А потім розповіли всім про те, що з ними сталося.

А що ж Ог? Він прокинувся і пішов на південь – незручно весь час тримати руки в кишенях.

Кравці швидко оговталися від страху, ось тільки обличчя в них так назавжди і залишилися блідими, як крейда.