Ксенька
Годованець Микита Павлович
Прибігла з вулиці маленька Ксенька,
До Мами горнеться, аж труситься усенька,
І слова вимовить не може за слізьми:
— Знов хлопчики глузують між людьми!
Знов, Мамо, випікають очі,
На весь куток гудуть, немов хрущі,
Що я в дитинстві на печі
Спросоння заблудила серед ночі.
Коли було,
А й досі хоч не йди із хати!
— Ох, доню, заспокойсь! — говорить Мати. —
Прости їм зло!
Як хлопчиків побачу,
То я їм розтлумачу!
Чи ж нарікати на дітву?
Дорослі є, які
Такі
Охочі
За давнину
Дурну болити очі,
Гасити в серці радість життєву!