Лев та лисиця
Погано довелося леву на старості років. Йому вже не під силу було наздогнати здобич. Почав він повертатися з полювання ні з чим і голодним блукати лісом. Довго роздумував лев, як йому тепер прогодуватися, і вирішив допомогти собі хитрістю. Забрався він у свою печеру і заревів:
— Брати і сестри — вовки, ведмеді, олені, зайці та лисиці, приходьте прощатися зі мною, настала моя остання година! Вмираю!
Повірили лісові звірі левові і потяглися один за одним до його печери. Там старий лев одним ударом валив їх на землю. Чимало довірливих звірів загинуло від його лапи.
Нарешті прийшла до нього й лисиця, але в печеру не увійшла, а зупинилася біля входу.
— Як ваше здоров’я, пане? — спитала вона.
— Ой, — зітхнув лев, — мені дуже погано. Не жилець я на цьому світі. Заходь швидше, поки я не простягнув ноги.
— Дякую за запрошення, пане, але я не наважуюсь увійти до тебе.
— Чому? – здивувався лев.
— Та ось дивлюся, сліди тих звірів, які приходили до тебе, тільки в печеру ведуть. Хто до тебе увійшов – назад не повернувся. Прощавай, пане!
І хитра лисиця забралася і побігла по своїх справах.
Джерело:
“Болгарские народные сказки”
Том 1
Упорядник – Ангел Каралійчев
Видавництво: “Свят”
м. Софія, 1984 р.