Лоша з гарбуза
Було колись, що повіз один дядько в місто гарбузи продавати. Везе, а одна гарбузяка й впала з воза. Взяв він її під руку і несе. Стрічає його орендар Іцько.
— Ну, чоловіче, чому не положиш гарбуза на віз? Нащо ти несеш його під рукою?
— А щоб не помішався з іншими, бо з нього можна лоша висидіти.
— О, а як можна висидіти?
— Треба на гарбуза сідати і висиджувати.
— Е, чоловіче, продай мені його.
Підрахував скупендряга: «Коли вилупиться лоша, а потім з нього виросте кінь, то його можна буде продать за великі гроші».
— Продам, а що ти мені дасиш? — допитується дядько.
— Дам сто рублів, тільки продай.
Узяв дядько гроші, оддав гарбузяку. Став орендар висиджувати гарбуза. Сидить день, другий, тиждень, жінка його годує, доглядає. Аж треба йому їхати на ярмарок у Ратень. То й каже до жінки:
— Накривай чим теплим гарбуза, щоб не захолодився, бо я поїду на ярмарок у Ратень.
— Бери й гарбуза з собою, — радить жінка. — Сідай на нього, щоб не захолодився, бо пропаде.
Так і зробили: поклав Іцько гарбуза в сіно на віз, сам сів на нього. Поїхали.
Везе візник. Кінчилась гладка дорога, стали їхати лісом. І тут, як на гріх, зачепилось колесо за корчі, і віз перевернувся — разом з Іцьком і гарбузом. А з корчів схопився заєць і давай тікати.
— Цьох-цьох, цьох-цьох! — загукав орендар, біжучи за зайцем, бо ж думав, що саме з гарбуза вискочив малий лошак.
— Ох, побігли мої грошики, мої тисячі золотії!