Лисиця та рись
Іде лисиця бережком, а назустріч їй рись.
— Доброго дня, лисице! — вітається рись.
— Доброго дня, рисе! — відповідає лисиця.
— Ой, яка в тебе гарна шкіра! Що ти робиш, щоб такою гарною бути?
— Нічого особливого. І ти можеш так робити.
— Як? Навчи.
— Навчу, навчу, — відповідає лисиця. А сама подумки сміється. — Он бачиш лід. Біжи туди і ляж на нього. Пролежиш день і ніч – красунею станеш.
Зраділа рись. Лягла на льоду. Лежить, мерзне.
— Ой, лисице, лисице! Не можу більше…
— Терпи, терпи!
Не втерпіла рись. Схопилася на ноги. Хоче тікати, відірватися не може. Хвіст примерз. Смикнула рись щосили. Відірвала хвіст. Так без хвоста і втекла.
З того часу всі рисі безхвості.
Джерело:
“Эвенкийские сказки”
Видавництво: “Западно-сибирское книжное издательство”