Малюк

В одного чоловіка було троє синів: старший — Пауль, середній — Падер і молодший — на прізвисько Малюк. Пауль і Падер були хлопці хоч куди, а Малюк недолугий вийшов, весь час біля печі лежить та в попелі копається. І не розбереш, яким він є,— так весь у попелі перемажеться.

Раз приходять Пауль з Падером до батька і кажуть, що надумали вони піти по світу, службу собі пошукати. Батько дав свою згоду. А Малюк як довідався, що брати йдуть, теж з ними проситься. Батько і чути про це не хоче, щоб його з дому відпускати: він ні до якої справи не придатний та й на вигляд непоказний. Такому  замазурі чужим людям і на очі показуватися соромно. А Малюк своє торочить: піду та й  піду!

Стали Пауль з Падером у дорогу збиратися, пошили їм новий гарний одяг, а Малюк як був у брудному, засмальцьованому дранті, так і залишився. Старші брати його соромилися, ніяк не хотіли, щоб він слідом йшов, а Малюку і горя мало, іде собі за ними — і все.

Ось прийшли Пауль з Падером у королівський замок, і взяли їх там на службу, та до того ж на добрі посади призначили. А як Малюк туди з’явився, для нього й роботи знайти не могли: куди поставиш такого замазуру ? Потім, проте, послали його на стайню, найостаннішим помічником конюха — бруд та гній вичищати

Старші брати знатися з ним не хотіли: мало що сам замазура, та і посада – гіршої не знайдеш. Малюк тим часом працював дуже старанно і незабаром отримав краще місце.

Тут Паулю з Падером завидно стало і боязко. А ну як Малюк їм носа втре? Прийшли вони до короля і кажуть: мовляв, Малюк похвалявся, що може в гірського троля барана вкрасти, а баран той особливий — як крок ступить, так півфунта вовни з себе скине; королю від нього вигода буде чимала, всьому війську сукна на одяг вистарчить. Тільки нехай король Малюка налякає, що голову йому  відрубає, коли барана не роздобуде: без погроз користі від нього не доб’єшся

Покликав король Малюка і питає, чи правда, що він чарівного барана роздобути вихвалявся. Малюк відповідає, що він про барана і не чув, та й де йому з цим впоратися. А король каже

— Не добудеш барана — голову втратиш, а здобудеш — дам тобі гарну посаду.

Малюк у сльози, та плач не плач — з королем не посперечаєшся.

Попросив він, щоб дали йому дерев’яну діжу, держак від віника та фартух. Діжку він собі під човен пристосував, з держака щоглу зробив, а фартух замість вітрила нап’яв. І поплив він морем до того місця, де жив гірський троль.

Чарівний баран на березі пасся, схопив його Малюк та швидше на човен — і геть поплив.

Троль зі своєї гори побачив. Кинувся він з усіх ніг на берег, став біля води та кричить:

— Гей, хто в мене барана забрав?

А Малюк у відповідь:

— Це я забрав, Малюком називаюся

— Ну, тримайся, зараз наздожену! – Кричить троль.

— Давай, наздоганяй! – Відповідає Малюк

Гірський троль давай лаятися, берегом скакати, а у воду лізти боїться. Так Малюк від нього втік.

Вернувся він у замок із бараном, король його на радощах дав йому гарну посаду.

А братам ще більше заздрісно стало: так Малюк, чого доброго, не сьогодні-завтра з ними рівнею стане. І надумали вони нову хитрість

Прийшли до короля і кажуть: мовляв, Малюк похвалявся, що може у гірського троля чарівний світильник роздобути, який світить на три королівства; королю від нього вигода буде чимала, особливо як прийде йому потреба з військом своїм у похід виступити. Тільки нехай король Малюка налякає, що стратити накаже, як що він чарівний світильник не добуде, без погроз користі від нього не доб’єшс

Знову покликав король Малюка і питає, чи правда, що він чарівний світильник у гірського троля роздобути вихвалявся.

І знову Малюк у сльози: про світильник він, і чути не чув. А король йому:

— Добудь мені світильник! Не здобудеш – не зносити тобі голови, а виконаєш мій наказ – ще кращу посаду отримаєш.

Робити нічого, попросив Малюк, щоб дали йому мішок солі, і надвечір поплив у дерев’яній діжці до житла гірського троля.

Як стемніло, виліз він на гору, де в троля вогонь у печі горів, і давай у казан з кашею жменями сіль сипати. Приходить стара тролиха кашу пробувати, яка вона на смак, а каша солона-пресолона. Розбавити треба, води принести, а на дворі вже зовсім темно. Взяла стара тролиха  чарівний світильник і пішла з ним по воду, а Малюк тут як тут: схопив чарівний світильник — і втікати!

Тільки він від берега відплив, а троль уже до води прибіг і кричить:

— Гей, Малюк, це ти

— Я! – Відповідає Малюк.

— Ти в мене барана потягнув

— Потягнув

— Та ще й чарівний світильник забрав

— Забрав!

— Ну, тримайся, зараз наздожену!

— Давай, наздоганяй! – Відповідає Малюк

Забігав гірський троль берегом, застрибав, ніби у воду кинутися зібрався, а Малюк знай собі далі пливе.

Вернувся він додому веселий і задоволений, король ще кращу посаду йому дав, він уже й над братами своїми піднявся, а вони від заздрощів спокій втратили, тільки про те й думають, як би його зі світу зжити

Прийшли знову Пауль з Падером до короля і кажуть: мовляв, Малюк похвалявся, що може у гірського троля чарівний дзвіночок здобути, який на три королівства дзвонить; від нього вигода буде чимала, особливо як надумає король на ворога війною піти. Тільки нехай він Малюку стратою пригрозить.

Знову король Малюка покликав і питає, чи правда, що він вихвалявся у гірського троля дзвіночок забрати, який на три королівства дзвонить. Малюк відповідає: про дзвіночок ніколи не чув, та й не під силу йому таке діло. А король йом

— Не здобудеш чарівний дзвінок, тоді з життям прощайся, а здобудеш — отримаєш принцесу за дружину та пів королівства на додачу. Ну а після моєї смерті — і ціле королівство.

Що тут робити? Спустив Малюк на воду діжку і поплив знову до троля. Приплив він туди пізно вночі, троль із дружиною вже спати повляглися. Прокрався Малюк у глиб гори, у тролеві покої, і заліз під ліжко, де був захований чарівний дзвіночок. Малюк миттю його намацав і зібрався бігти, та не вийшло: дзвіночок як задзеленчить! Гірський троль і прокинувся. Штурхнув у бік жінку і питає

— Це що таке?

А вона йому спросоння:

— Хто його знає, може, то я дзвіночок зачепила, він і задзеленчав

Побурчав троль на дружину  і заснули вони. Малюк як почув, що тихо стало, вирішив ще раз спробувати, та де там: тільки він за дзвіночок узявся, такий знову дзвін почався, що троль схопився, розштовхав жінку і кричить:

— Що за напасть, це знову ти?

А вона відповідає:

— А кому ще бути? Мабуть, я ненароком дзвіночок зачепила

Цього разу троль розбурчався не на жарт, що не лежиться жінці спокійно! А потім обоє знову заснули.

Малюк і думає: “Будь, що буде спробую востаннє”

Тільки  він зібрався з-під ліжка вилізти, троль відчув недобре, хап рукою біля ліжка — і спіймав Малюка. Зрозуміло, він  здогадався, хто це, і запитує:

— Малюк, це ти?

— Я! — відповідає Малюк

— Ти в мене барана потягнув?

— Потягнув!

— Чарівний світильник у мене забрав?

— Забрав!

— А тепер і дзвіночок хочеш поцупити?

— Хочу

— Скажи, а що б ти зі мною зробив, якби я ось так тобі в руки попався? —  Запитує троль.

— Відгодував би горіхами та вершками відпоїв, а потім засмажив би,— відповідає Малюк.

— Гаразд, і я з тобою так зроблю,— каже гірський троль

Посадили Малюка в клітку і стали його горіхами відгодовувати та вершками відпоювати. Приставили до нього дівчину, щоб їжу готувала та подавала, а дівчину ту троль із батьківського дому викрав і служити собі примусив. Змовилися Малюк з дівчиною один одному допомагати.

Ось минув тиждень чи два, захотів троль подивитись, як там Малюк, чи набрав жиру. Очі в троля погано бачили, дівчина й навчила Малюка замість пальця паличку йому простягнути. Бачить троль, не дуже Малюк розжирів, і звелів він його ще два тижні відгодовувати.

Як минуло два тижні, троль знову захотів подивитись, чи досить Малюк жиру набрав. Тут Малюк замість пальця коров’яче вим’я  йому підсунув. Побачив троль, яким він став жирним, і сказав, що прийшов час його смажити.

Ось пішов троль працювати в поле, а дружині наказав Малюка засмажити і, як буде готовий, чарівним дзвіночком сповістити. Дівчина знову навчила Малюка, що треба робити.

Зібралася тролиха смажити Малюка, посадила його на лопату — як ото хліби ставлять випікати — і хотіла в піч засунути, а Малюк з лопати впав! Вона його садить, а він падає, ну ніяк не може втриматися. Тут Малюк і каже: я не розумію, як на лопаті всидіти і не впасти, покажіть.

Тролиха сіла на лопату. Тільки вона гарненько вмостилася, засунув Малюк її в піч, ще й засувкою закрив. Потім узяв її нічний чіпець і поклав у ліжко на подушку: збоку подивитися — ніби сама тролиха лежить. Знайшов він чарівний дзвіночок, і кинулися вони з дівчиною до берега, там їх діжка на воді чекала.

Поки вони з гори бігли, дзвіночок дзеленчав безперестанку. Троль подумав, що дружина кличе його їсти, і пустився з усіх ніг додому. Увійшов, а в хаті нікого, потім помітив чіпець на ліжку і думає: “Напевно, дружина відпочити прилягла, втомилася, поки смаженину готувала”. Пильніше придивився, а там нікого, один чіпець.

Кинувся троль що було духу на берег, а Малюк з дівчиною тільки-но відчалили, зовсім ще недалеко відпливли. Взявся тут троль стрибати та скакати, ніби ось-ось у воду кинеться, навздогін попливе. А сам кричить Малюку

— Ти в мене барана потягнув?

— Потягнув! – Відповідає Малюк.

— Чарівний світильник у мене забрав?

— Забрав!

— І чарівний дзвіночок потягнув

— Потягнув!

— Та ще й дівчину прихопив?

— Прихопив!

— Ну, тримайся, зараз наздожену!

— Давай наздоганяй! – Відповідає Малюк.

Тут троль так розлютився, що від злості луснув. І розсипався гірський троль на тисячі червоних камінчиків, твердих і гострих, об які хлопчики ноги собі ранять, коли влітку босоніж бігають.

А Малюк щасливо додому повернувся, король і принцеса дуже зраділи, зустріли його з великою пошаною. Незабаром весілля справили, весело  і багато бенкетували.