Манго

Всі філіппінці люблять солодкі та ароматні плоди манго, які формою нагадують людське серце. Але колись мангових дерев на Філіппінах не було. Ось як вони з’явилися.

Давним-давно жив хлопчик, якого звали Домінго. Батьки в нього були бідні, але добрі та працьовиті. Вони завжди і в усьому допомагали односельцям, і таким же добрим, як вони, зростав їхній син. І звичайно, у всьому, в чому тільки міг, Домінго допомагав матері. Коли його мати, тітонька Марія, прала, підносив їй воду, а коли ткала – згортав тканину. Закінчивши домашні справи, Домінго ішов до тих, кому була потрібна його допомога. “Домінго, – просила сусідка, – віднеси, будь ласка, цей рис моєму чоловікові в поле – він зараз там працює”. «Домінго, будь ласка, розстели на сонці це полотно, його треба відбілити», – кликала інша. “Домінго, набери і принеси мені, будь ласка, хмизу”, – просила третя.

Домінго часто відвідував одну сліпу стареньку, хоча жила вона на околиці села, а йти до її будинку було далеко.

– Доброго дня, бабусю, я прийшов тебе погодувати, – говорив Домінго. – Приніс тобі риби.
– Дякую, Домінго, – зворушено відповіла бабуся. – Що б я робила, якби не ти?
– Тоді б хтось інший відвідував тебе, бабусю, – з усмішкою відповів Домінго.

Якось жителі селища побачили, як дорогою йде, накульгуючи, жебрачка. Було видно, що сили її закінчуються – ось-ось вона впаде від втоми. Домінго підбіг до неї і сказав привітно:
– Ходімо до нас, тітонько, у нас ви відпочинете. Мої батьки будуть дуже раді.
– Дякую, синку, за твою доброту, я справді дуже втомилася і хочу їсти.

Домінго привів її до себе додому та посадив відпочивати.

— Ваш одяг запилився, — сказав він жінці, — переодягніться поки в одяг моєї матері, а ваш я виперу.

Жебрачка переодягнулася, Домінго виправ її лахміття і повісив сохнути, потім нагодував стареньку і зварив для неї каву.

– Яке добре у тебе серце! – сказала жебрачка. – Люди ніколи його не забудуть.

І, подякувавши Домінго за його доброту, вона пішла собі далі.

Так, допомагаючи всім, жив Домінго. Минув ще рік, і одного разу Домінго побачив, як у холодній бурхливій річці, що протікала біля їхнього селища, тоне хлопчик. Швидка течія забирала його, і Домінго кинувся в річку. Хоч і насилу, але він врятував хлопчика, проте сам застудився і важко захворів. Всі сусіди, почувши про його хворобу, йшли до його будинку, щоб допомогти батькам лікувати Домінго. Вони напували його настоями з трав, розтирали, прикладали припарки, але хлопчик не одужував. Декілька ночей просиділи біля ліжка Домінго його друзі. Навіть сліпа, яку він ходив годувати, прийшла, дізнавшись про його хворобу. Але нічого не допомогло і Домінго помер. Батьки були невтішні у своєму горі. Ридала його мати, тітонька Марія, голосили і плакали сусіди.

– Немає більше Домінго, – казали вони, – немає доброго і привітного хлопчика!

Ридання ставали все гучнішими, коли раптом біля ліжка Домінго з’явилася жебрачка, яку він нагодував і виправ її лахміття. Тільки тепер на ній був білий одяг, а обличчя випромінювало світло – насправді це була фея.

– Не плачте, – сказала вона людям, які оплакували хлопчика. – Домінго помер, але завжди житиме його серце, яке так палко любило людей.

Сказавши це, вона зникла.

Домінго поховали неподалік рідного будинку. А наступного дня всі побачили: за ніч біля могили виросло високе дерево з небаченими плодами, формою схожими на людське серце. Спробували плоди – вони виявилися солодкими та ароматними.

– Як нам назвати цей плід, схожий на серце? – Стали питати один одного люди.
– Давайте назвемо його «домінго», щоб назавжди збереглася пам’ять про добре серце нашого хлопчика, – запропонував один старий чоловік.

Так і назвали вони плід. Однак згодом назва стала коротшою і змінилася – ось чому тепер цей плід називають «манго».