Мій цуцик

Збилась я сьогодні з ніг –
Бо кудись мій цуцик зник.
Я шукала – не знайшла,
І засмучена прийшла,
За уроки не сідала
І обідать не змогла.

Ще сьогодні раннім-рано
Цуцик мій плигнув з дивана,
По кімнатах став ходить,
Бігать, гавкать, всіх будить.

Він за ковдру, ковдра впала
– І вкриватись нічим стало.
А в комору зазирнув –
З медом жбан перевернув.

По столу пробіг він скоком,
Вірші татові порвав,

В клей тикнувся ненароком,
Ледве виліз… І пропав.

Може, цуцика украли,
На мотузці повели,
Та новим ім`ям назвали,
Сторожіть наставили?

Може, в лісі він дрімучім
Заблудивсь в терні колючім?

Дім шука, і під кущем,
Мокне, бідний, бід дощем?
Що ж робити? Мама каже:
– Почекаємо іще.

Довго я сумна сиділа,
Не могла книжок читать,
Малювати не хотіла, –
Де ж мені його шукать?

Тільки – що за звір забрів?
Раптом двері відчинив,
І до мене плиг мерщій…
Ой, та хто це?
Цуцик мій!

Як же так, що за два кроки
Не впізнала я дружка?
Ніс розпух, не видно ока,
Перекошена щока,
І дзижчить – мала та зла –
На хвості його бджола.

Мама каже: – Зачинись!
Бджоли сунуть – подивись!
Добре вкутаний, у ліжку
Цуцик мій лежить пластом
І махає тишком-нишком
Забинтованим хвостом.