Місяць та Гаврош

Чому його саме так назвали, Гаврош і сам не знає. Можливо, господарі були великими шанувальниками літературної творчості Віктора Гюго, чи то спритне кошеня, яке їм подарували на новосілля, виявилося справжнісіньким шибеником (як і той хлопчик з роману “Знедолені”), тому й дали йому таке прізвисько, а може, всьому виною популярна у сімдесятих роках стрижка “Гаврош”… хто й зна? Насправді кота це не дуже хвилює. З роками він виріс, змужнів і тепер своє особисте ставлення до цього питання висловлює поблажливо-величною байдужістю. Мабуть, господарі єдині, кого він сприймає як рівень, а у відносинах з іншими завжди зберігає впевнену незалежність.

Потрібно визнати, що Гаврош взагалі вважає, що в цій реальності все відбувається саме так, як і має бути. Швидше за все тому і своє власне життя він проживає так, як хоче, і ніхто йому в цьому не може перешкодити. До речі, скоріш за все, щоб довести це, кіт завжди в повний місяць вибирається на балкон і, нерухомо сидячи на самому краєчку поручнів, про щось довго мовчки розмірковує. Ймовірно, він згадує свої вже минулі життя чи мріє про майбутні… Вірний товариш – сріблястий місяць, сяючи опівночі молочним ліхтариком на темному небосхилі, теж мовчить, ніби поділяючи думки кота і повністю з ними погоджуючись. Так вони й проводять час удвох високо над нічним містом. Іноді Гаврош згадує роман “Місяць і гріш”, який теж одного разу чув по радіоприймачу. Назва йому подобається, хоча коту здається, що “Місяць та Гаврош” звучало б набагато краще, адже це саме він товаришує з місяцем, а не якийсь там гріш. Втім, це його особиста думка, яку він нікому не нав’язує…