Мрій!

Так плакала гусінь, втиралась листочком:
– Не любить ніхто мене в цілім садочку.
Якби мені в небо, якби мені крила,
То всі говорили б: ”Яка вона мила!”

Сховалась у лялечку, слізки змахнула,
Нарешті стомилась і міцно заснула.
Прокинулась вранці – повірила в диво,
Бо стала крилата, бо стала красива.

В садочку ніяк не могли зрозуміти,
Як сталося диво. Шепталися квіти:
– Який пречудовий, прекрасний метелик,
Неначе із неба спустився ангелик!

Хоч сумно, хоч прикро, – та мрій через силу,
Бо мрія усім домальовує крила.