Мул

Мул молодий гордився і втішався:
— Мій батько Кінь мав честь всесвітню —
Возив на променад панянку малолітню,
Жив весело, їв-пив та поправлявся…
Щасливий я, що в батька вдався! —
Підріс. Тягар возити запрягли.
Заплакав: — Ох, життя моє пропаще!
Було б для мене краще,
Якби батьки мої були Осли
Та при суді служили, —
Із мене не вимотували б жили
Та батіжком безжально б не сікли.

Дарма немудрий Мул на долю плаче:
Шанують не за рід — за неледачу вдачу.