На суді

Ведмідь до суду позов дав,
Щоб м’ясо Віл позичене віддав.
Віл на суді клянеться, молить,
Що м’яса він не позичав ніколи:
— Відомо ж бо усім,
Що м’яса я не їм.
Нехай Ведмідь вам свідків приведе:
Коли я позичав і де? —
Ведмідь на те гуде:
— Найкращі свідки тутки,
Вони нам істину спасуть —
Це обіч вас довірені підсудки,
Ці за брехню руки не піднесуть. —
Суддя пристав на це охоче.
Підсудки відали, чого позивач хоче
(Надія в них була —
Поїсти ситого Вола).
Суддя, не глянувши їм в лиця,
Повірив, як в святих…

А знаєте, як звать підсудків тих?
Вовк і Лисиця.