Не забув

Розкидав Мишко хід од свого барлога і вибрався звідти заспаний і похмурий.

— З добрим ранком! — гукнула сорока. — Прокинувся вже?

— Му-гу-у-у-у… — сказав Мишко і потерся кошлатим боком об дуба. І тут сорока враз помітила, як він натрусив під деревом клаптиків бурої шерсті. «Дивіться, який чемний, не забув про свою обіцянку взимку», — подумала вона  й злетіла додолу. Буде тепер у малих сороченят тепле, м’яке гніздечко.

А ведмідь тим часом потягнув носом весняного повітря і подався у балочку до струмка. І довго серед лісової тиші було чути, як він хлебтав і хлебтав гарячим язиком холодну снігову водицю. Так йому після холодної зими пити захотілося…