Нічний трамвай

У темному запорошеному кутку вагонного депо на іржавих рейках стояв на самоті старенький пошарпаний Трамвай. Знічев’я він згадував свою, тепер уже далеку молодість, коли ще бадьоро бігав по вулицях, радісно стукаючи колесами і виблискуючи яскравою червоною фарбою на гладеньких боках. Але поступово настав час, і в депо з’явилися молоді красені – нові трамваї, а його відправили в глухий закуток, де й залишили коротати старість наодині.

Іноді старий Трамвай важко зітхав, скаржачись на свою долю:

– Ох, колись я в будь-яку погоду цілими днями їздив містом, весело дзеленчав і завжди підвозив пасажирів, які терпляче чекали мене на зупинках. О, скільки цікавих і навіть просто неймовріних історій взнавав я щодня від них! Яке це було чудове життя! А нині… що ж, тепер я вже нікому більше не потрібен…

День за днем проходили своїм смутним одноманітним звичаєм, і нічого не змінювалося. Трамвай вже геть зовсім засумував і від цього почав потихеньку іржавіти.

Але якось одного разу, коли на темній вулиці панувала тепла літня ніч, і цвіркуни із захватом виспівували свої пісні, старенький Трамвай потай виїхав із депо і тихесенько покотив вулицями мирно сплячого міста, з зацікавленням роздивляючись на усі боки.

Раптом попереду в темряві з’явився силует самотнього пішохода, який стомлено крокував кудись нічною вулицею.

“Напевно, це пасажир, який затримався десь у своїх справах і тепер повертається додому пішки,” – вирішив Трамвай.

Він швидко наздогнав пішохода і, легенько дзеленькнувши, гостинно відчинив двері.

– Оце сюрприз! – щиро зрадів пішохід. – Я навіть і не знав, що у нас в місті є нічний трамвай.

Він з вдячністю всівся на сидіння, і вагон покотив далі.

Всю ніч Трамвай тихенько їздив вулицями сплячого міста, старанно відшукуючи і підбираючи самотніх перехожих, а потім розвозив їх по домівках. Лише перед самим світанком, коли над містом з’явилася тоненька рожева смужечка – первісток ранку нового дня, він нишком повернувся у депо і щасливий став у свій закуток.

Наступної ночі все повторилося знову, а потім ще і ще багато разів. Скоро всі мешканці міста дізналися про старенький нічний Трамвай, який допомагає запізнілим пішоходам. У будь-яку погоду він обов’язково виїжджав з депо і потайки працював до самісінького ранку, тихенько наспівуючи свою улюблену пісню:

Ділінь-бом, ділінь-бом…
Темно як за вікном.
Там іде перехожий
Він засмучений схоже.
Ось чомусь зупинився,
Мабуть, дуже втомився.
То ж скоріше заходь –
До віконця підходь,
Та сідай і не стій…
Де будиночок твій?
Відвезу всіх додому –
Не відмовлю нікому!
Темно як за вікном.
Ділінь-бом, ділінь-бом…

Може, пісенька була простенька і не сама найкраща, але старому Трамваю подобалася, тому що він сам її вигадав.

Одного дня суворий Начальник депо дізнався про нічний Трамвай.

– Як це так?! Хто дозволив їздити вночі по вулицях, шуміти і заважати мешканцям міста відпочивати?! – розсердився він. – Наказую негайно припинити це неподобство!

Зі старого Трамвая зняли колеса і двигуни, і тепер він безпорадно лежав у темному кутку абсолютно самотній і дуже засмучений. Так минув день, за ним другий, а на третій день до суворого Начальника прийшли схвильовані мешканці міста і запитали:

– Куди подівся нічний Трамвай? Він дуже нам всім потрібен. Чому ж він перестав їздити?

– Тому, що так не годиться! Де ви таке бачили, щоб вночі на вулицях гриміло і торохкотіло?! – сердито відповів Начальник. – Вночі спати потрібно, а не кататися!

– А нічний Трамвай зовсім і не гримів, – заперечили люди. – Навпаки, він їздив так тихо, що його майже і не чутно було!

– Але ж він дуже старий, – не піддавався Начальник. – Він вже зовсім поламаний та і фарба з нього облізла…

– А давайте ми його самі відремонтуємо і заново пофарбуємо?! – запропонували люди. – Ви тільки дозвольте…

– Ну що ж, я зовсім не проти, – трохи поміркувавши, задоволено посміхнувся Начальник. – Раз вже всі так просять за нічний Трамвай, то хай буде по-вашому!

Подякувавши Начальникові, люди дружно стали до роботи. Хто приводив до ладу зношені двигуни і ставив на свої місця колеса, хто обдирав стару фарбу і відмивав віконця. Наостаннє встановили нові сидіння, які видав Начальник, і пофарбували старий Трамвай новою фарбою. Через тиждень його було вже не впізнати. Трамвай сяяв чистими вікнами, а його боки яскраво блищали, як колись в молодості відбиваючи веселі сонячні промені.

З тих самих пір щоночі по вулицях сплячого міста, тихесенько побрязкуючи, їздить нічний Трамвай, підбираючи запізнілих пішоходів. А рано вранці, повернувшись на своє місце в депо, він відпочиває до вечора, із задоволенням згадуючи теплі слова вдячності нічних пасажирів.