Новий Рік (казка сімнадцята)

— Брр!

Володька прокинувся тому, що на ніс йому впала величезна холодна крапля. Потім ще одна крапля… Їжачок розплющив очі і побачив поряд з ліжком велику калюжу.

— Ура! Весна! – Зрадів Вовка.

Вхідні двері були відчинені.

«Напевно, тато і мама вже прокинулися!» Їжачок вискочив з дому і відразу потрапив у кучугуру. Він озирнувся: усюди лежав сніг.

— Це відлига, – сказав тато, збиваючи бурульки з даху. — Ну що за погода?

— Треба було дах краще конопатити, – зітхнула мама.

—  Дах тут ні до чого. Це миші зробили ходи. Через них і натекла вода. Ну, зловлю якусь мишу…

— Злови, татку, тільки біленьку. — На ґанку з’явилася Вероніка.

— Чому босоніж? Ану, бігом додому! – суворо сказала мама. — Ви ще маєте спати.

Але про сон не могло бути й мови. Ковдра у Вероніки була мокра, хоч викручуй.

— Я спочатку думала, що обпісялася, — повідомила за сніданком задоволена Вероніка. — А виявляється, це просто відлига.

— Відлига надовго не буває. — Мама розтопила піч і поклала на неї сушитися мокрі ковдри та простирадла.

Тато зашпаровував мишачі ходи. А Володька та Вероніка мисками вичерпували з комірчини воду.

Закінчивши роботу, тато вийшов із дому:

— Цікаво, яке сьогодні число та місяць?

— Тридцяте грудня, — крикнула Сорока, що пролітала над будинком.

Сороці, в лісі , ніхто особливо не вірив. Тому, помітивши дим над будинком хом’яків, тато вирішив відвідати сусідів. Володька пішов із ним.

— Доброго дня, — привітався тато. – Ви не знаєте, який сьогодні день?

— Поганий, — похмуро сказав Хома. — У нас мішки із зерном підмочило. Сушити не пересушити.

— А число яке? – Запитав тато.

— Три.

— Три – чого? – не зрозумів тато.

— Три мішки.

Нічого до ладу не з’ясувавши, Володька з татом вирушили до зайців.

— Як добре, що ти прокинувся, — здалеку побачивши друга, гукнув Семен. — Новий рік разом справлятимемо.

Володька не відразу помітив зайця, а коли помітив — не впізнав: після линьки шкура у нього стала білою, як сніг

— Відмінне у мене маскування, так? — засміявся Семен і, відкликавши Володьку вбік, прошепотів: — Я вчора у   село на розвідку бігав, там така гарна ялинка стоїть, уся в іграшках. Давай сьогодні вночі туди зганяємо?

Їжачок задумався. Йому не хотілося, щоб його вважали боягузом. А з іншого боку…

— Знаєш, що, — сказав він другові. — Навіщо нам чужа ялинка? Що, у нас своїх ялинок мало? Прикрасимо найбільшу, навісимо подарунків. І ялинка буде не гірша, ніж у людей.

— Гарна ідея, — сказав Семен і, почухавши за вухом, додав: — Якщо тільки дорослі погодяться.

У батьків Володькіна пропозиція не викликала захоплення.

— Це ж треба готувати подарунки, — зітхнула мама.

— Ось-ось, – підтримав її тато. — Краще посидимо вдома, мама приготує пиріг із ожиною, повечеряємо — і спатки.

Володька засмутився. Але тут Вероніка надулася і заявила:

— А я хочу справжній Новий рік. З великою ялинкою. Із подарунками. Даремно я прокидалася?!

На очах у Вероніки з’явилися сльози. І татове серце здригнулося:

— А може, і справді… коли відлига…

— Та й ковдри не встигнуть просохнути, — сказала мама.

— Ура! — закричали Володька та Вероніка.

Тато пішов домовлятися із сусідами. Мама дістала швейну машинку, і вони з Веронікою сіли шити подарунки. А Володьку з лопатою, як головного призвідника, послали розчищати Велику галявину.

Незважаючи на відлигу, снігу було — ліснику по пояс. Сніг був мокрий і важкий. І незабаром Вовка весь спітнів і пихкав, як паровоз. Заєць Семен, що взявся йому допомагати, похмуро бурмотів:

— Сюди б трактор! Я знаю, в одному місці є…

— Так ви й до наступного Нового року не впораєтеся, — глузливо сказало білченя Філя, звісившись з гілки.

— Може, ти покажеш, як треба, — насупився Сенька і, зліпивши сніжок, запустив у Філю.

— Це правильно. — Впіймавши сніжок, Філя зіскочив на землю і почав катати його. — Дивіться…

За хвилину сніжок перетворився на велику снігову кулю. Володька і Семен кинулися Філі на допомогу. Підвечір галявину було очищено від снігу. А по краях її височіли величезні — у три заячі зрости — сніговики. Сніговики були справжні, з морквинами замість носа. Мама Зайчиха видала їх напрокат, на час свята.

Додому Володька повернувся втомлений, з гулею на лобі та обдертими колінами. Виявляється, вони ще встигли з Семеном та Філею покататися з гірки. Вероніка спершу образилася, що її не покликали. Але коли тато помазав брата зеленкою, розвеселилася і написала віршик:

Трах! Бах — Новий рік

Володька вдарився об лід.

Тато бідному синочку

Притягнув зеленку.

І тепер їжак зелений

Схожий на ялинку!

Наступного дня зранку з’явилися бобри. Вони притягнули дошки, сокири, пилки. І незабаром посеред галявини стояв довгий стіл та дві лави.

Після обіду почали прикрашати ялинку. Білки притягнули мішок горіхів і почали загортати їх у срібну фольгу. Потім розфарбували ялинові шишки та розвісили льодяники, які зварила бабуся Єнотиха. Але особливе захоплення викликала блискуча різнокольорова гірлянда, яку притягнув заєць Семен.

— Звідки ти її взяв? — зацікавились усі.

— Знайшов, — сказав Сенька, — На дорозі… У мене ще один сюрприз, — прошепотів він на вухо Володькові.

Мама Їжачиха і Вероніка принесли велику сумку подарунків — різнокольорових шкарпеток, рукавичок та хусток. Їх також повісили на ялинку. Загалом кожен приніс, що в нього було. Особливо всі здивувалися, коли скупуватий Хома привіз на санчатах два мішки зерна:

— Чим даремно пропадати буде, ми з дружиною вирішили: краще борошна намолоти і на пиріг пустити!

Увечері на Великій галявині зібралися всі: зайці, білки, бобри, синиці. Прилетіли навіть дві ворони із сусіднього лісу. Прийшов навіть лисий дідусь Єнот, якого вели під лапи онуки. Пізніше за всіх з’явилася Сова, вона оглянула галявину і заявила:

— Не гірше, ніж у людей. А ялинка навіть гарніша!

Сова два роки жила в місті, в зоопарку, і знала, що говорила.

Усі сіли за стіл. І почали говорити різні слова. А потім настав час подарунків. Мама діставала подарунок з мішка і питала:

— Цей подарунок – кому?

А товстий Хомуля, якому зав’язали очі, називав ім’я.

Комусь дісталася в’язана шапочка, комусь — новий фартух… Вероніка отримала білу іграшкову мишку. А Вовка — справжній складаний ножик, про який давно мріяв. З таким можна і за грибами ходити, і свисток вирізати.

— Володька, іди сюди, — покликав Семен і дістав зі снігу якусь різнобарвну люльку з мотузкою на кінці.

— Що це?

— Сюрприз, – сказав заєць. – Хлопавка. Дивись, що зараз буде!

Семен взяв трубку в одну лапу, а другою смикнув за мотузку:

БА-БАХ!

Що тут було! Хтось, вирішивши, що це рушниця, кинувся в кущі, хтось заліз під стіл.

Коли паніка влягла і з’ясувалося, в чому справа, зайцеві хотіли накрутити вуха. Але Семена і слід простиг: він не чекав такого вибуху і першим втік з галявини.

А потім всі про це забули, бо почалися танці та ігри…

Додому їжаки повернулися лише під ранок. Володькові чомусь було дуже сумно.

— Що трапилося? – Запитала його мама.

— Я подумав: “А раптом я сплю, і мені все це сниться: і Новий рік, і ялинка, і подарунки … А прокинусь навесні, і нічого цього не було”.

— Щоб перевірити, чи спиш ти чи ні, потрібно просто вщипнути себе, — сказав тато.

— Якщо хочеш, я можу тебе вщипнути, — запропонувала Вероніка.

Володька похитав головою:

— А може, це мені теж сниться?

Тато замислився і сказав:

— Знаєш, що зроби. Поклади свій подарунок під подушку. Якщо навесні він опиниться там, то все було насправді.

Наступного дня вдарив мороз. Відлига закінчилася.

Перед тим як лягти спати, Володька поклав ножик під подушку. І доки не заснув, думав тільки про одне: знайде він його навесні чи ні?