Пабло та принцеса

Жили колись в одному селі три хлопчики – Педро, Хуан та Пабло. З раннього дитинства дружили вони і залишилися друзями, коли виросли.

Якось Педро сказав Хуану і Пабло:

– Давайте підемо шукати щастя.

– Давай, – зраділи Хуан та Пабло.

І вони втрьох вирушили в дорогу. Довго йшли друзі і нарешті дійшли до місця, звідки розходилися в різні сторони три дороги.

– Ось цими дорогами ми й підемо, – сказав Педро. Хуан вибрав дорогу, яка вела ліворуч, Педро – ту, що вела праворуч, а Пабло – дорогу, яка йшла прямо. Перш ніж розлучитися, друзі домовилися зустрітися на цьому самому місці: той, хто прийде першим, чекатиме на інших. Вони обнялися, побажали удачі один одному і пішли кожен своєю дорогою.

Педро пішов дорогою, що вела праворуч. Дорогою йому зустрічалися гори, ліси, долини, а він усе йшов і йшов і раптом побачив, що назустріч йому йде старий.

– Чи не знайдеться в тебе, юначе, чогось поїсти? – попросив у нього старий. – Я вже давно не їв і зовсім ослаб.

Педро віддав йому свій хліб – усе, що мав. Старий подякував юнакові і сказав:

– В нагороду за твою доброту я дам тобі килим. На вигляд він звичайний, але той, хто на нього сяде, може миттю перенестися куди тільки забажає.

Задоволений Педро взяв килим і гаряче подякував старому. Старий пішов далі, а Педро подумав: «Як добре було б швидше побачити Пабло та Хуана!» Він сів на килим – і за мить опинився на місці, звідки розходилися три дороги. Ні Хуана, ні Пабло там ще не було, і Педро сів їх чекати.

Хуан пішов дорогою, що вела ліворуч, і після довгого шляху йому теж зустрівся старий. Старий попросив у Хуана:

– Добрий юначе, чи не знайдеться в тебе якоїсь їжі? Я дуже голодний.

Хуан віддав йому останній рисовий коржик.

– Дякую тобі, юначе, – сказав старий і простягнув Хуану книгу. – Візьми, ця книга не проста, а чарівна: той, хто її розкриє, може дізнатися про все, що відбувається у світі.

Дуже зрадів подарунку Хуан.

– Дуже дякую, дідусю, за дорогоцінну книгу, – сказав він старому. – Бажаю тобі щасливої дороги.

І юнак подався назад, на обумовлене місце, де вже чекав на друзів Педро. Тепер вони вдвох чекали на Пабло.

А Пабло, який пішов середньою дорогою, після довгого шляху теж зустрів старого. Старий і в нього попросив їжі, Пабло віддав йому весь хліб, що мав,  до останньої крихти.

– За твою доброту, – сказав старий, простягаючи Пабло трубочку, вирізану зі слонової кістки, – я подарую тобі ось це. Не думай, що це дрібничка, від якої не буде ніякої користі, – коли ти дізнаєшся її силу, ти зрозумієш, що став володарем безцінного скарбу. Трубочка ця зцілює всі недуги, навіть воскрешає мертвих – потрібно лише дунути через неї в обличчя мертвому чи хворому.

Пабло сердечно подякував старому і подався до місця зустрічі з товаришами. Всі троє дуже зраділи, побачивши один одного цілими і здоровими, і кожен почав розповідати про свої мандри. Педро взяв у Хуана книгу, відкрив її і прочитав, що в одному далекому королівстві є важко хвора на принцесу і що король, її батько, обіцяє: той, хто вилікує його дочку, стане її чоловіком і його спадкоємцем. Педро розповів про це друзям, і вони відразу вирішили йти до хворої принцеси. Педро, Хуан і Пабло сіли на чарівний килим і в одну мить опинилися в палаці короля – батька принцеси.

Вони сказали королеві:

– Ми можемо вилікувати принцесу.

Важко було королю повірити в це, але все-таки він повів їх до кімнати хворої дочки. У напівтемряві спальні друзі побачили прекрасну дівчину на високому ліжку під балдахіном, вона була бліда і майже не подавала ознак життя. Пабло дістав чарівну трубочку і дунув через неї дівчині в обличчя. Хвора відразу ж розплющила очі, підвелася, сіла на ліжку і сказала:

– Як дивно! Так добре я не почувала себе ще ніколи.

Поки принцеса одягалася, Педро, Хуан і Пабло пішли до короля і розповіли йому, як довідалися про хворобу дочки, як дісталися сюди і як вилікували принцесу. Король вислухав їх і сказав:

– Я обіцяв: хто вилікує мою дочку, той одружується з нею і успадкує моє королівство. Свою обіцянку я виконаю, але хто з вас трьох має стати її чоловіком? Ти, Пабло, вилікував мою дочку, але скажи, чи міг би ти це зробити, якби не дізнався з книги Хуана, що принцеса хвора, і якби килим Педро так швидко тебе сюди не доставив? Ти, Хуане, дізнався зі своєї книги про хворобу моєї дочки, але твоє знання не допомогло б їй, якби не було килима Педро та трубочка Пабло. І ти, Педро, з одним своїм килимом нічим би не допоміг принцесі. Моя дочка зобов’язана своїм зціленням однаково кожному з вас, тому я не можу вирішити , хто гідний стати її чоловіком. Нехай кожен піде і візьме собі лук і стрілу. Вашою мішенню буде квітка банана – вона означатиме серце моєї дочки. Той, хто вцілить у саму середину квітки, стане чоловіком принцеси та моїм спадкоємцем.

Першим випустив стрілу Педро, і вона пронизала середину квітки наскрізь. Педро дуже зрадів.

Другим вистрілив Хуан, і його стріла пролетіла через отвір, який зробила у квітці стріла випущена Педро. Настала черга Пабло стріляти в квітку, але Пабло відмовився це зробити і сказав:

– Якщо квітка банана означає серце принцеси, я не можу стріляти в неї, бо дуже її люблю.

Почувши це, король оголосив:

– Тільки Пабло по-справжньому любить мою дочку, отже Пабло і повинен на ній одружитися.

Так Пабло став чоловіком прекрасної принцеси. Педро і Хуан взяли за дружин її подруг, і троє друзів зажили в щасті  та любові, допомагаючи кожному, хто звертався до них за допомогою.