Побожна розбійниця

Колись не було залізниць, і люди їздили возами. Ось один єврей якось поїхав до цадика. Діло було в п’ятницю, він поспішав і, як на зло, заблукав. Їде-їде, раптом бачить світло, під’їхав ближче, бачить — паркан, ворота, він і в’їхав просто у ворота, а на подвір’ї стоять два євреї. Запитує він їх, чи можна йому залишитися тут на суботу. Відповідають йому: так, але до нас, якщо заїжджають, то назад не виїжджають.

Тут зрозумів єврей, що потрапив до розбійників, і почав просити відпустити його, пошкодувати його, але ті у відповідь одне: від нас виходу нікому немає. Тоді єврей почав плакати, пропонувати гроші, а ті відповідають: ми грошей не беремо – ми беремо душу. Тут єврей почав ще більше благати, просити. Коли один із розбійників каже:

— Знаєш що, спитаємо у нашої матері, як вона скаже, так і зробимо.

Зайшли до хати. А в хаті все по-суботньому: на столі біла скатертина, дві свічки. Підійшли до кімнати матері — вона замкнена, але через замкову щілину гість бачить, що стоїть жінка, читає молитву. Помолилася, відчинила двері та вийшла до них. Тут син-розбійник розповів про прохання гостя відпустити його з двору.

— Про це не може бути мови, — відповідає мати. – Сто і одно – все одно. У мого сина легка рука і дуже гострий ніж, ви навіть не відчуєте.

Тоді гість ще більше почав її просити, а вона своє:

— Відпустити вас не можемо. Хіба ми розбійники? Хіба ми виходимо на велику дорогу та хапаємо людей? Ми вбиваємо лише тих, кого Бог нам посилає. Сто і одно – все одно. Я побожна, і я виконую волю Божу – кого Ангел смерті  не може умертвити, того Господь Бог, нехай буде благословенне Його ім’я, посилає до нас. Ви тільки не турбуйтеся, виберіть собі будь-яке ліжко, а решту зробить мій син, у нього легка рука і гострий ніж, ви навіть не відчуєте.

А він усе просить, щоби його відпустили: так, мовляв, і так, залишив удома дружину, дітей, господарство. Розбійниця у відповідь:

— Не кажи дурниць. Діти житимуть без тебе, господарство будуть вести без тебе. Сто і одно – все одно.

Бачить єврей: нічого не виходить і почав просити, щоб хоч відклали його смерть до завтра. А розбійниця каже:

— Ні, до завтра не вийде. У суботу ми не вбиваємо.

— Тоді нехай буде в неділю чи суботу ввечері, — просить гість.

Мати розбійників подумала і вирішила:

— Гаразд, нехай буде в суботу ввечері.

Ну, переночував єврей цієї ночі в розбійників. Вранці вийшов надвір і бачить за будинком купу людських кісток, відрубаних голів, рук, ніг — ледь свідомість не втратив. Іде далі і бачить: стежка.

Була не була, думає, треба тікати! Не втечеш – увечері заріжуть, а втечеш і зловлять – все одно заріжуть. Кинувся єврей бігти стежкою і біг, поки не вибіг в поле. А там селяни косили жито. Він і питає, як йому потрапити до містечка. Вони докладно пояснили, що треба, мовляв, йти до річки, а через річку вплав. Підійшов єврей до річки, раптом чує за спиною крик: «Не йди! Не йди!», дивиться — біжить до нього якийсь чоловік. Він злякався: чи не з тих учорашніх розбійників? Ні, біжить чоловік. Підбіг і каже:

— Тут не пливи, тут можна потонути. Іди он туди — там вбрід перейдеш.

Єврей так і зробив, перейшов річку вбрід і потрапив у містечко.

От і все.