Породілля

Гора стогнала. Клекіт в глибині,
Мов духи там казилися земні.
Чутки тривожні ширились між людом,
Ураженим страшним і грізним чудом.
Хтось каже: — Вірте вже мені,
Чи вибухне Гора важким ударом,
Та вкриє небо незвичайним паром,
Чи землетрусом всесвіт потрясе,
Над головою хату рознесе… —
Важке передчуття за серце тисне:
В Горі щось шкрябоне, то писне.
— За доказом далеко не ходить —
Гора вагітна. Ось почне родить! —
Сказала Баба-повитуха.
Тут, як на теє, скільки духу
Із нірки Миша вибігла руда.
— Ну от, минулася біда,
Благополучно обійшлось! —
Розважно хтось
Сказав з юрби…
Всі радо розійшлись, втираючи лоби.

У нас говорять:
Надіялись на нього, як на гору:
Натворить нам всіляких див, —
Він наробив лиш поговору —
Руденьку мишу народив.