Пошуки Таємничого Царя

Не так уже й давно існувала найбільша та наймогутніша імперія на світі, яка за свою багатовікову історію поглинула майже всі держави.

Імперія здобула не лише славу, а й величезні багатства. Її мешканці пишалися тим, що на світі немає людей, щасливіших від них.

Однак одного дня в імперії спалахнула дивна хвороба. Спочатку захворіло небагато людей, але невдовзі таємнича хвороба перетворилась на страшну епідемію. Це було щось схоже на параліч не лише ніг і рук, а й розуму. Люди, які захворіли, спочатку не могли рухатись, згодом – розмовляти, а потім навіть не були спроможні думати… Здавалося, що хворі, наче з льоду, – нерухомі й нечутливі.
Мешканці імперії були у відчаї, вони не могли зрозуміти, чому це нещастя спіткало саме їх, таких щасливих людей.

Коли стало зрозуміло, що хворобу неможливо спинити, імператор скликав Раду щоб вирішити, що робити в такій важкій ситуації. Радники смикали себе за бороди, гортали пожовклі сторінки мудрих книг, але не могли нічого порадити.
Лише запропонували, щоб імператор оголосив по всій імперії, щоб той, хто знає шлях порятунку, негайно прийшов до імператорського палацу.
Імператор так і вчинив, а через кілька днів прийшов до палацу старий пастух, котрий дав йому дивну та несподівану пораду:

– Лиш одне може порятувати від такої біди, – сказав пастух. – Пошли свою доньку до Таємничого Царя. Лише Він може тобі дати те, чого потребуєш ти і твій народ.

Почувши ці слова, імператор дуже злякався та засмутився. Він не міг собі уявити, що має послати свою єдину доньку на пошуки незнаного, Таємничого Царя, тому рішуче відкинув таку пропозицію.
Однак, коли в нього з’явилися перші симптоми нещадної хвороби, наважився вчинити так, як порадив старий пастух.

Молоденька донька імператора не завагалася ні на мить. Наступного дня на світанку вирушила на пошуки Таємничого Царя. Дівчинка не знала, в якому місті Він мешкає, тому не знала також, якою дорогою йти. Лише дуже хотіла знайти цього Таємничого Царя, аби допомогти всім людям одужати.

Мандрувала дівчинка аж до самого вечора, але не знайшла найменшої підказки. Оскільки день закінчувався, хотіла якнайшвидше знайти прихисток на ніч. Донька імператора вирішила ночувати на вулиці, щоб, бува, не проґавити щось важливе.

Ставало дедалі темніше, дівчинка видерлася на стрімку гору. Раптом побачила, що неймовірно блакитне небо почало наближатися до неї так, наче хотіло її обійняти. Вона ніколи такого ще не бачила. Затамувавши подих, довго вдивлялася в цю велич, вона дозволила собі поринути в чудове видіння.

Дівчинка почувалася дивовижно вільною та могутньою, їй здавалося, що раптом вона змогла зрозуміти всі таємниці світу… Потім, втомлена, міцно поринула в глибокий сон. Прокинувшись наступного дня, вона побачила, що загорнута в чудовий блакитний плащ.

Донька імператора продовжила свою мандрівку.

По дорозі вона зустрічала багатьох людей, котрі просили її допомоги. Іноді робили це нахабно, уживаючи негарних слів, однак дівчинка завжди радо зупинялась, щиро та терпляче допомагала всім, вона ніколи не гнівалась і не протестувала. Одного разу мандрівниця зустріла бідняка, на ньому було лахміття, яке ледь прикривало його худе тіло.

Не роздумуючи, принцеса зняла зі себе гарну сукню з тонкої, теплої вовни та подарувала її біднякові. Хотіла загорнутися у свій блакитний плащ, але раптом відчула, що невидимі руки одягають її у нову червону та м’яку сукню.
На третій день принцеса знову вирушила в дорогу. Вона зустрічала на своєму шляху багато різних перешкод і труднощів. Стежки ставали щораз стрімкішими, а сил було дедалі менше. Кожен крок вимагав величезних зусиль. Лише її сила волі не слабшала, принцеса вперто йшла до своєї мети. Нарешті побачила сад, в якому було багато чудових дерев. Знесилена принцеса лягла під найбільшим деревом у цьому саду.

Спершись на стовбур дерева, подумала: “Ох, якби мої ноги були такі, як моя сила волі!” Раптом могутнє дерево заворушилось, зашуміло, затряслося, а з його крони впали золоті черевички з діамантами.

Принцеса взула їх, вони були наче саме для неї пошиті. Раптом дивовижна сила наповнила тіло дівчинки, вона відразу змогла йти далі.

На четвертий день стежка, якою йшла принцеса, раптом повела углиб Землі. Дівчинку спочатку огорнула грізна темрява, але далі з’явилося світло, воно ставало щораз яснішим. Нарешті принцеса дійшла туди, звідки линуло лагідне світло, яке важко описати словами.

Принцесі здавалося, що вона дійшла до самого серця Землі. У світлі стояв трон, на ньому сидів молодий Цар, який був осяяний м’яким світлом. Трон оточували духи природи, провідники людей і проводирі небесних сил.

Принцеса зрозуміла, що дійшла до мети. Молодий Цар глянув на неї, дівчинка несміливо підійшла до трону. Цар уважно оглянув її вбрання: блакитний плащ, який прикривав плечі, червону сукню та золоті черевички.

Він промовив:

– Бачу, ти справді заслуговуєш того, щоб отримати спасіння та віднести його людям.
Цар подав принцесі келих, оздоблений золотом і коштовним камінням та наповнений іскристою водою:

– Напийся.

Потім сказав, що вона має взяти зі собою воду та розповісти про доброту Таємничого Царя. Той, хто повірить її словам, зможе напитися води й одужає.

Принцеса взяла келих і повернулася на поверхню Землі. Однак, коли розповідала про дивну зустріч, більшість людей не повірили в існування Таємничого Царя. Натомість ті, хто повірив і напився зі золотого келиха, відразу були зцілені від страшної недуги.