Про людину, яка не мала імені

Жила колись людина, яка не мала імені, і люди не знали, як її називати. Від інших він нічим не відрізнявся – знав те, що знали інші, і не знав того, чого не знали інші. Тому жодне ім’я йому не пасувало, і він жив без імені.

І ось одного дня пішов він у ліс нарубати дров. Ліс зростав на пагорбі, схил був крутий, і людина, піднімаючись на пагорб, дуже втомилася. Він вирішив, що спочатку відпочине трохи, а вже потім візьметься до роботи. Побачив на землі товстий стовбур якогось дерева, ліг на нього і кінцем пов’язки витер з обличчя піт. Але раптом відчув, що стовбур під ним ворухнувся. Він звісив голову і подивився, проте так і не зрозумів, чому рухається стовбур. Стовбур знову ворухнувся, і людина, яка не мала імені, подумала: «Мабуть, починається землетрус». Але тут його підкинуло вгору, він упав на землю і в ту мить побачив: те, що він прийняв за стовбур дерева, насправді величезна змія. Він схопився, щоб втекти, але не встиг – змія проковтнула його.

У животі у змії було дуже тісно, і людина, яка не мала імені, спробувала вилізти назовні через зміїну пащу. Однак йому це не вдалося, і тоді він пригадав, що має з собою ножа. Дістав його, вирізав їм у зміїному животі велику дірку і тихенько виліз – змія спала, і він боявся її розбудити. Потім пішов за сокирою, яку залишив неподалік, підібрав її, повернувся до змії і одним махом відрубав їй голову.

Голову змії людина, яка не мала імені, віднесла до села. Дуже зраділи мешканці села, нарешті знайшлася людина, яка зуміла позбавити їх страшної змії, яка не жаліла ні людей, ні звірів!

Всі дякували людині, яка не мала імені, і коли звістка про його вчинок рознеслася далеко навкруги, люди, вдячні за те, що він зробив, дали йому ім’я Сміливець.