Про вірну дружбу

В одній невеликій країні правив хан. Він був боягузливий і недовірливий. Нікому не вірив, у кожній людині підозрював ворога. Тому й друзів у нього не було. Якщо хтось йому не так
поклонився, не так подивився, не так повернувся, того хапали і запроторювали до темниці. Якщо наглядачі доповідали ханові, що хтось з підданих погано про нього відізвався — такого вішали на майдані.

Хан побудував собі кам’яний палац з високою вежею, щоб можна було спостерігати за тим, як страчують людину. Палац оточив потрійною стіною, щоб не прокрався зловмисник. Але й цього хану здалося замало. Видав він указ, що кожен, хто повідомить ханові про людину, яка намислить учинити йому зло, отримає за повідомлення золотий.

Дуже швидко в ханстві перестали жартувати, співати, сміятися, справляти свята. І не було такого дня, щоб на майдані перед палацом за доносом не вішали кого-небудь.

Одного разу зібралися в місто на базар двоє друзів, двоє сусідів. Один поніс продавати сир і масло, другий — фрукти зі свого саду. Дорогою до них приєднався ще один чоловік з
їхнього села. Йдуть вони і розмовляють поміж собою, а коли проходили повз палац, де за доносом готувалися повісити чергову жертву, один з друзів візьми та й скажи, що коли й
далі так підуть справи, то через кілька років у країні нікого, окрім хана, судці й ката, не залишиться.

Весь день провели друзі на базарі. Попродали свій товар; купили своїм домашнім гостинці, і тільки третій, який сподівався що-небудь заробити на ринку, так і залишився з порожніми руками. Не хотілося йому повертатися додому без гостинців — та що вдієш! Ось тут він і згадав про ханський указ і заквапився до палацу! Судця вислухав його повідомлення, все записав і виплатив за донос один
золотий.

Повернувся той, третій, односелець-виказувач на ринок, але гостинців не став купувати, злякався, що друзі здогадаються, звідки в нього взявся золотий. Не встигли односельці
вийти з ринку, як до них підбігла варта, схопила «винного» і кинула його до в’язниці. Другий вирішив залишитися і зачекати, чим закінчиться суд. Третій же вирушив додому один.

Вранці «винуватого» вивели із в’язниці, і суддя зачитав вирок, що за наклеп на хана і його вірних слуг селянина буде повішено.

Підвели селянина до шибениці, накинули на шию петлю. Суддя запитав, яким буде останнє бажання засудженого. Той подумав і сказав, що хотів би перед смертю побачитися зі своєї сім’єю, попрощатися з рідними та близькими.

Суддя вислухав і відповів, що він дозволить засудженому піти в село і попрощатися з рідними та близькими, якщо хтось із присутніх на страті погодиться простояти з петлею на шиї
до заходу сонця.

На слова судді з юрби вийшов сусід і сказав, що він погоджується замінити друга.

Добіг селянин до свого села, попрощався з рідними та близькими і — назад, у місто, так і не сказавши дружині й дітям правди. Тільки-но вийшов він за село, як почалася злива і дорога перетворилася на справжнісіньке болото. Мокрий і знесилений доплентався селянин до лісової галявини, через яку пролягала дорога, полегшено зітхнув, що злива ущухла і що він встигне вчасно дістатися до міста. Аж тут зненацька з’явилися розбійники, схопили його, зв’язали і поволокли в хащі. Приволокли і поставили перед отаманом зграї. Не втримався селянин і гірко заплакав. Здивувався ватажок розбійників і запитав:

– Отже, гроші тобі дорожчі, аніж життя?

На що селянин відповів:

– Не грошей мені шкода. Немає їх у мене, можете перевірити. Шкода мені друга, який замість мене стоїть під шибеницею з петлею на шиї. Якщо я не встигну повернутися
до заходу сонця, його повісять замість мене.

– У чому ж ти провинився перед ханом? — запитує ватажок.

– Я сказав, що коли так вішатимуть, то через кілька років у країни залишиться тільки хан, суддя і кат…

Засміявся отаман:

– Ти правильно сказав. Але хто ж доніс на тебе?

– Чоловік з нашого села. Він ішов з нами на базар…

– А-а, це напевно той, у якого ми вчора відібрали золотий.

Отаман наказав сідлати коней і доставити селянина до міських воріт. Суддя вже приготувався подати катові сигнал, як на майдан вибіг селянин. Він піднявся на ешафот, обняв
друга і надів на шию собі петлю.

Хан, який сидячі на вежі, зі злорадством чекав, коли повісять чоловіка, який повірив другу, побачивши, що селянин повернувся, був просто вражений. Адже він не вірив у дружбу і в
нього ніколи не було близького друга. Хан послав слугу зупинити страту і сказати, що він дарує селянину життя.

Поверталися друзі додому і раптом почули стогін, що долинав із-за дерев. Вирішили підійти й подивитись хто ж це там так стогне? Кому потрібна їхня допомога?

Підійшли вони до глибокої ями, зирк — а на дні лежить їхній односелець. Витягли його, а він ледве ноги переставляє, весь у синцях, одяг на ньому порваний. Це так його віддухопелили
розбійники, поки не витягли з-під язика золотий.

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:

Джерело:
“Бібліотека кримськотатарської літератури”
Народна творчість
Казки, легенди, епоси
Упорядники : Сабріє Кандимова, Нузет Умеров
Видавництво: “Світ”
м. Львів, 2012 р.

1 Коментар
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: