Пинька і Швендя

Пінгвінчик Пинька був дуже неслухняний пінгвінчик. Інші пінгвінчики граються недалечко від своїх мам, а Пинька все біжить на самісінький край крижини й там починає якісь пустощі.

Якось Пинька допустувався до того, що кусок крижини одломився і його на тому уламку понесло просто в океан. Пинька плакав, кликав на допомогу, але ніхто його не чув.

А крижина пливла все далі й далі, так що дуже скоро рідні береги зникли в тумані.
Пинька не голодував, він умів ловити рибу, але було йому дуже страшно, і він дуже багато плакав.
Так минув день, і ще один день, і ще багато днів. Пінгвінчик почав помічати, що його крижина меншає і тепер це вже навіть не крижина, а просто маленька крижинка. Це сталося тому, що вітер гнав крижину до гарячої Африки, океан ставав теплий, і крижина все танула й танула.

Пинька зовсім перелякався й заплакав ще голосніше, тільки хто ж його почує в океані? Кругом самі великі хвилі, небо й сонце над головою, пекуче, незвичне. Плакав тепер не лише Пинька, плакала й крижинка. І через те ставала все менша й менша. Вночі крижинка із чимось зіткнулася, і Пинька мало не впав у воду.

Пинька не знав, що то була гілка з пальми, він ніколи не бачив дерев, але поспішив перестрибнути з крижинки на гілку. І тільки він це зробив, як крижинка розтанула до решти й зникла. Тут Пинька помітив, що на гілці він не один. Збоку примостилося якесь хвостате звірятко, зовсім не схоже на пінгвіна. Таких Пинька ніколи не бачив, бо він, крім риби й пінгвінів, взагалі нічого не бачив.

— Ти хто? — спитав Пинька.

— Я мавпочка. Звуть мене Швендя. Це через те, що я завжди швендяла по деревах. Бачиш, дошвендялась до того, що одна гілка вломилась, впала в океан разом зі мною, і тепер я пливу, сама не знаю куди.

— Що ж ми будемо робити?

— А ти випростай крила,— порадила Швендя,— вони будуть нам за паруси, вітер надує їх, і ми швидко, швидко попливемо в Африку, будемо лазити по деревах і їсти горіхи.

— Я не хочу в Африку,— затріпав крильцями Пинька,— там жарко! Я не люблю горіхів. Попливімо в Антарктиду, будемо бігати по крижинах і ловити рибу.

— Я не хочу в Антарктиду,— занепокоїлась Швендя,—там холодно! Я не люблю риби.

І хтозна, скільки б вони сперечалися, коли б не підплив великий пароплав і матроси не забрали їх на палубу. Пиньку нагодували рибою, а Швендю — горіхами. Пинька плив у трюмі, а Швендя — у капітана в каюті. Припливли вони в Одесу, а звідти літаком прилетіли до Києва. І живуть зараз в зоопарку. Приходьте познайомитесь із ними.