Рими

Рими – Лідія Компанієць. Малюнок Н. Лопухової.

З російського фольклору

Дальня дорога
Ярком пролягла.
Їде дідусь
Від села до села.

Сумно в дорозі
Дідку одному,–
Конче потрібен
Супутник йому!

Дід поганя
Вороного коня.
Бачить – хлопчисько
Його здоганя.

Видно, той хлопець –
Урвиголова:
Пташкою свище,
Регоче, співа.

– Гей, підвезіть!–
Він до діда гука.–
З самого ранку
Чешу пішака!

Радий дідусь,
Що нагода така:
– Тпру, вороний!–
І спинив воронька.

Хлопцю на воза
Сідати велить.
– Можеш,– питає,–
Мене звеселить?

– Можу!-
Сміється урвиголова.–
Буду у риму
Казать я слова.

– Як це?
– Ну так, щоб було до ладу
– Ось я вам приклад
Такий наведу:

Взяти, припустимо,
Слово «земля»:
Проситься рима до нього –
«Рілля».

Можна також –
«Немовля» чи «маля»…
Як вас на ймення, дідусю?
– Ілля.

– Слухайте ж риму:
Я діда Іллю
Та й за борідку пухнасту
Вхоплю!

– Що? За борідку?
Та як же це так?
– То ж я для рими!–
Регоче хлопчак.

Дід спохмурнів:
– А твоє як ім’я?
– Змалку зовуся
Силантієм я.

– От що скажу тобі,
Хлопче СИЛАНТІЙ:
Ти з мого воза
Негайно ЗЛІЗАНТІЙ!

– Діду! «Злізантій»–
І слова нема!
– Є чи нема,-
Це мені задарма.
Злазь, шибеняко!
Бо я не стерплю,–
Не заборідку –
За вуха вхоплю!