Садівник і хлопці

Навпочіпки Дідусь зігнувсь над дичкою,
Любовно шепотів, кріпив непевний низ,
Прищепу приладнав насмоленою мичкою
І золотий ренет в уяві гриз.
Збитошні Хлопчаки вертілись за плечима,
Сміялися лукавими очима:
— А чи розумно це? Чекать роками,
Коли ця щепа зашумить гілками?
Ти не діждеш тих років,
Покуштувать червонобоких…
— Ей, Хлопчики! Не завжди добре те,
Що швидко нам росте:
Плід щепи запашний,—
То не кислинець дикий;
Прославить він наш чесний труд великий.
Коли в трудах хто сіє піт рясний,
Не завжди урожай сьогодні бачить,—
Прийдешнє все покаже і відзначить:
Чи не впусте пройшло твоє життя?
За труд і за любов з подякою відзначить
Правдиве Майбуття!
Слугуючи народу, ллєм поти,
А Хлопці отакі, роззявивии гроти,
За спиною гудуть.
І ждуть.
Коли їм в пельку яблука впадуть?

Микита Годованець. “Байки в двох томах”. Том другий “Ріка Мудрості” за сюжетами Езопа. Видавництво «Дніпро», Київ, 1968 рік