Шабля і Диван

Диван із Шаблею в коморнім бруді
Розмову завели, всіма забуті.
— Нещасні наша доля та буття! —
Сказав Диван. — Нікчемність! Забуття…
Колись на пишному Дивані
Сиділи вифранчені пані,
А зараз… ноги ламані, оббійки рвані…
Пропали ми тепер! — стогнав Диван.
— Мовчи, нещасний дідуган! —
Гукнула збуджена Шаблюка,
Аж геть посипалась пилюка. —
Без слова
Я в бій іти готова!
Покличуть погулять по бойовому полю —
Піду супроти ворога, за кращу долю!.. —
Аж двері — рип. Господар — у комору,
І щастя сонцем бризнуло знадвору.
— Оце по-нашому! — Господар проказав
І Шабельку до боку прив’язав.

Не в’яла слава ввік,
Не в’яне й нині,
Хто працю і талант
Дарує Батьківщині!

1933