Скакилюха

Як збиралися в гай по опеньки,
Узяли замалі козубеньки.
Не подумав ніхто ані трішки,
Що достигли ліскові горішки,
А. калинові китиці-грона,
Запалили луги до червона.

На опеньки охота Стецькові,
На горішки – малому Юркові,
А калинові грона — Ярині,
Бо кохається дуже в калині.

А Сіркові і очі, і вуха,
Полонила, мала скакилюха,
Полонила їх жабка, зелена,
Що сиділа на пагоні клена
І на пса позирала, цікава,
То здолини, то зліва, то справа,
І крутила очима ясними,
А Сірко головою за ними.

Та зненацька шустьма зашустіло
В сухолисті ізвивисте тіло:
Коло вух – золотії сережки,
На хребті – наче срібні мережки.

І не счулось створіння маленьке,
Як попало вужеві до пельки!
А Сірко, хоч хоробрий удався,
Умлівіч за дітей заховався,
Ще й хвоста затиснув між ногами,
Щоб не з’їв йому гад препоганий