Скарб

У одній  країні помер король. Королем став його юний син, який успадкував від батька велике і багате королівство. Юнак був дуже добрий, він був готовий допомогти кожному, хто потребував, і незабаром королівська скарбниця спорожніла. Радники, яких раніше було безліч, бачачи, що більше їм поживитися нема чим, стали один за одним залишати юнака. Тепер король сам потребував допомоги, і йому довелося закласти пів королівства.

Якось молодий король ліг після обіду відпочити, заснув і уві сні йому з’явився покійний батько. Старий король сказав: «Я залишив скарб у підземеллі палацу. Якщо ти хочеш отримати його, йди до міста темношкірих і знайди там мого улюбленого слугу. Він скаже, що тобі треба робити».

Прокинувшись, молодий король поспішив до матері розповісти про сон. Вислухавши його, королева-мати сказала:

– Це віщий сон, синку. Вирушай  в дорогу.

Але король не послухався поради матері – шлях у місто темношкірих був довгий і важкий, і хлопець вирішив сам знайти скарб. Король узяв заступ і спустився до підвалу палацу. Там він став копати і копав доти, доки заступ не вдарився об щось тверде. Хлопець нахилився і побачив залізну кришку. У ній стирчав ключ. Король повернув ключ, підняв кришку і побачив сходи. Він спустився, і сходи привели його до кімнати. Щойно він увійшов туди, в кімнаті стало ясно, як удень – це світло його смолоскипа відбилося сотню сотень разів у двох діамантових колонах, що стояли по бокам дверей, які вели до наступної кімнати. Друга кімната виявилася просторішою за першу, і в ній стояла велика залізна скриня. Король відкрив скриню і побачив, що вона наповнена золотими монетами. Як же здивувався юнак! Щоб переконатися, що це не сон, він узяв жменю монет і піднявся з ними з підвалу нагору.

Опинившись у своїх покоях, король протер очі і знову глянув на монети. Вони були з чистого золота. Не тямлячи себе від радості, він поспішив до матері і закричав:

– Я знайшов скарб, матінко!

Побачивши в руці сина блискучі монети, королева-мати вигукнула:

– Нарешті ми виплатимо борги та викупимо наші землі!

Вони відразу спустилися в підвал, і мати завмерла, приголомшена сяйвом двох діамантових колон. Вона стояла і дивилася на них, а король тим часом пройшов до другої кімнати. Тільки тепер він помітив, що одну стіну в ній закриває широка шовкова завіса. За завісою ще двері, але вони були замкнені. А на завісі золотою ниткою було вишито: «За цими дверима стоять сім діамантових колон і три скрині з діамантами, але допомогти відчинити ці двері може лише улюблений слуга твого батька, який живе у місті темношкірих».

Юнак пошкодував, що не пішов одразу в місто темношкірих за слугою свого батька, і тепер, переодягнувшись у бідного мандрівника, вирушив у дорогу. Довгою і важкою виявилася дорога, але нарешті король прибув до міста темношкірих і розшукав там улюбленого слугу свого батька; той був дуже радий його побачити, і юнак розповів темношкірому про віщий сон, про те, як знайшов скарб і навіщо зібрався і вирушив у далекі краї, переодягнувшись бідним мандрівником.

Вислухавши його розповідь, слуга вклонився юнакові і сказав:

– Я був улюбленцем твого батька. Тепер мій господар ти, і я готовий заради тебе на все. Але не в моїй владі відкрити третю кімнату. Є лише одна істота, яка може її відкрити. Це цар духів. Він добре знав свого батька і був його другом. Ми разом підемо до нього.

І вони вирушили в дорогу. Невдовзі вони прийшли до річки, і темношкірий слуга сказав молодому королеві:

– Якщо побачиш щось незвичайне, не показуй вигляду, що ти здивований, інакше буде біда.

Темношкірий махнув рукою – і як же здивувався і злякався молодий король, коли побачив, що до них пливе сфінкс у човні! Але виду не показав. Вони сіли в човен і сфінкс перевіз їх на протилежний берег.

Зійшовши на берег, юнак і темношкірий пішли далі і, нарешті, прийшли до палацу царя духів. Вони постукали у ворота – потемніло небо, заблищали блискавки, загримів грім, і тільки після цього ворота відчинилися. За першою стіною була друга. Король і темношкірий постукали у ворота другої стіни. Ворота одразу відчинилися, і з них вискочили два леви, готові кинутися на прибульців і роздерти їх. Очі левів блищали, як вогняні кулі, але, впізнавши темношкірого, леви привітно замахали хвостами.

Юнак зі старим слугою пройшли до царського трону, і цар духів, що сидів на ньому, запитав :

– Що вам потрібно?

Відповідати став темношкірий:

– Це син покійного короля, твого друга. Нещодавно йому відкрилася таємниця – він дізнався, що в підземеллі палацу зарито скарб, призначений для того, щоб допомогти йому у важку годину. Ти знаєш, що без твоєї допомоги йому не проникнути до третьої кімнати, де зберігається більша частина скарбу.

– Молодий королю, – сказав цар духів, – це правда, тільки я можу відчинити двері до тієї кімнати. Це я подарував сім діамантових колон твоєму батькові. Але я хотів би, щоб ти, перш ніж я тобі допоможу, зробив мені послугу. Я відкрию кімнату зі скарбом, про який ти мрієш, якщо ти знайдеш для мене красуню, чиє серце ще знало кохання.

Почувши це, юнак розгубився, а потім засмучено сказав:

– О царю духів, як я можу виконати твоє бажання? Людині не дано знати, що таїть у собі серце жінки.

– Коли ти зустрічатимеш красунь, – сказав цар духів, простягаючи королеві маленьке дзеркальце, – давай їм дивитися в це дзеркальце. Якщо воно затьмариться, йди від дівчини геть, якщо ж дзеркальце залишиться чистим, веди красуню до мене.

Король узяв дзеркальце і пішов із темношкірим шукати дівчину для царя духів. Вони побували в трьох містах та тридцяти трьох селищах. Багато гарних дівчат заглядали у дзеркальце, але щоразу воно затьмарювалося.

Зневірившись король і темношкірий вирішили повернутися до палацу царя духів. Довгий шлях стомив їх, і вони зупинилися відпочити в невеличкому селі. Там вони побачили гарну дівчину, дочку бідного селянина, яку звали Люсія. Вони дали подивитися в люстерко і їй, і цього разу люстерко залишилося чистим. Зраділи король і темношкірий слуга поспішили разом із красунею до царя духів.

Дорогою молодий король, зачарований красою Люсії, сам закохався у неї. Він сказав темношкірому:

– Я не віддам її цареві духів, а візьму до себе в палац і одружуся з нею.

– Краще не роби цього, – застеріг темношкірий. – Царю духів відомі всі наші помисли, і він дуже розгнівається на тебе, якщо ти так зробиш.

Великим було кохання короля, але довелося йому відмовитися від свого наміру.

Коли вони прибули до палацу царя духів, той привітно зустрів їх і сказав королеві:

– Ти здійснив моє бажання. Повертайся тепер до себе до палацу – ти знайдеш третю кімнату відчиненою.

З тяжким серцем покинув король палац царя духів, бо не думав більше про золото і алмази – всі думки його були про кохану дівчину, яку він щойно віддав.

Засмучений повернувся він до палацу, спустився до підвалу і побачив, що двері до третьої кімнати відчинені. Трохи зволікаючи, він увійшов до неї. У кімнаті стояли дві постаті, загорнуті у покривала.

Король зірвав покривало з однієї фігури і остовпів від подиву: перед ним був цар духів.

– Тепер зніми друге покривало, – сказав цар. Здивований король зняв покривало з другої фігури і, на свою велику радість, побачив Люсію, яку так палко покохав.

Цар духів продовжував:

– Коли ти знайшов цю дівчину, ти її полюбив. Вона може стати твоєю дружиною лише за однієї умови: що ти відмовишся від скарбів третьої кімнати.

– Я люблю Люсію, і ніякі скарби мені не потрібні! – вигукнув король.

Він обійняв дівчину і повів нагору. Другого дня відсвяткували весілля, і король зовсім не шкодував, що не отримав незліченних скарбів.