Слони і миші

У давні часи на березі прекрасного озера розкинулося велике місто. Його мешканці жили в радості й щасті. Дні йшли за днями, роки за роками. Поступово поселення старішало і древнішало. Люди звідти переїхали, щоб побудувати нове красиве місто, а оте на березі пустувало, і миші зробили його своїм домом. Гризунам дуже зручно жилося, і завдяки таким вигодам, вони щодня влаштовували свято. Та одного дня прийшло велике стадо слонів, що через посуху вийшло з джунглів у пошуках води. Вони натрапили на озеро біля мишачого міста. Слони, що багато днів поспіль страждали від спраги, побігли до води навпростець через місто мишей. Тисячі сіромах загинули та покалічилися під ногами слонів. Налякані й схвильовані миші зібралися разом, щоб знайти вихід із ситуації.

Між ними була стара мудра миша: «На мою думку, найкраще буде, якщо кілька з нас підуть до старшого над слонами і попросять, щоби стадо не проходило через наше місто».

Миші погодилися, а троє з них вирушили до слонячого стада і, побачивши їхнього старшину, засвідчили своє шанування зі словами:

«О шановний! Ви – великі та сильні, а ми – миші – мізерні та малі. Коли ви діставалися до озера через місто, то багато наших друзів було вбито й поранено. Якщо захочете ще й повертатися цією дорогою, то жоден з нас не виживе. Ми прийшли просити, щоб ви обрали інший шлях повернення у джунглі. За це ми залишимося вашими друзями повік, хоч і малі, але, можливо, якогось дня станемо вам у пригоді».

Головний слон відповів: «Ви праві, ми повинні бути уважнішими. Тепер ідіть і будьте спокійні, я не дозволю образити жодного з вас».

Миші радісно повернулися в місто, а слони вирушили назад у джунглі іншою дорогою.

Минули роки. Одного дня в хащі прийшли кілька мисливців і спіймали слонячого старшину та ще кількох із їхнього стада. Витягнувши тварин із пастки, ловці прив’язали їх міцними мотузками до великих дерев.

Засмутилися слони. Аж раптом ватажок пригадав собі мишаче місто і їхніх маленьких друзів. Він попросив свою дружину, яка була на волі, чимдуж мчати до міста мишей та все розповісти їм. Слониха пішла до мишачого міста. Дрібні, почувши таку новину, занепокоїлися і поспішили на допомогу. Не минуло багато часу, як тисячі мишей прибігли в джунглі і своїми гострими зубами почали гризти міцні мотузки. Ось так слони звільнились.

Одна з мишей піднялася високо на хобот ватажка слонів і промовила: «Ми раді, що змогли допомогти, бо і ви до нас були добрі. Як добре, що ми завжди будемо собі друзями».

Потім слони та миші почали святкувати й веселитися.