Снігові колобки

Жила-була у лісі родина Колобків – тато Колобок, мама Колобуня та синочок Колобочок. Якось взимку, коли випав сніг, пішли вони кататися на санчатах. Веселою та радісною була їхня прогулянка, аж поки їх не побачила Лисиця.

– Оце так фарт! – зраділа вона. – Одразу троє кругленьких, смачненьких колобків мені зустрілися, ням-ням.

Побачивши лисицю, родина Колобків кинулася тікати. Мама, тато та синочок Колобочок котилися так швидко, що не помітили, як скотилися вниз з височенької сніжної гірки. А поки котилися, то усі троє вкрилися товстим шаром снігу.

Під гіркою гуляв Зайчик. Побачивши три сніжних кулі, що невідомо звідки взялися, він зрадів:

– Оце так диво! А я саме збирався ліпити снігову бабу. Лише подумав, як три кулі опинилися поруч. Одна велика, друга менше, а третя – зовсім маленька, ось вона буде головою для снігової баби!

Колобки чули цю розмову, та вирішили себе нічим не видавати, а далі прикидатися сніговою бабою. Хтозна, може лисиця ще не пішла, чи заєць вирішить ними поласувати?

Щойно Заєць поставив снігових колобків один на одного, поруч з’явилася Лисиця.

– Чуєш, вухастий, ти тут колобків не бачив? – запитала вона.

– Та ти що, яких ще колобків? Колобки зараз вдома сидять, гарячий чай сьорбають, – відповів зайчик.

– Так, нещодавно тут було троє колобків, я їх на власні очі бачила, – запевнила лисиця. Вони з гори скотилися та кудись зникли.

– Ой, Лисичко, мабуть, час тобі окуляри замовляти, – засміявся заєць.

Лисиця пішла засмучена, а заєць вирішив перед друзями похизуватися – яку він гарну снігову бабу зліпив.

Поки Заєць пішов їх кликати, родина Колобків скинула з себе сніг та покотилася далі, шукати свої санчата.

– Треба наступного разу далі від цього місця кататися, – сказав тато Колобок.

А заєць довго розповідав усім в лісі, що зустрів чарівну снігову бабу, яка з’явилася невідомо звідки, а потім сама втекла зі свого місця. Звісно, ніхто йому не повірив.