Соловей і Дівчина
Годованець Микита Павлович
Веселий щебетун, покірливий весні,
Співав коло гніздечка в глушині.
А Дівчина, закохана в його пісні,
Внизу, коло кущів, як пташка билась:
— Ой, хоч би раз на тебе подивилась!
Мабуть, невидана, нечувана краса,
Коли пісні — всесвітні чудеса? —
Аж глядь — очам не вірить:
Малий, мізерний, сірий… —
Не бачить би тебе, співця весни,
Я свято мріяла б про тебе з далини!
О соловію наш! Поете сладкогласний!
Тобі плетуть мереживо вінків.
Так будь же і в житті прекрасний,
Щоб побут твій не вбив твоїх рядків!